На головну Написати лист



Про децентралізацію та Кремль.

Думки у поїзді «Дарниця - Трускавець».

Їду до Львова. Говоримо з колегою про децентралізацію, регіональний розвиток, проблеми, які виникають на шляху цих реформ. Зайшла мова про те, що сьогодні ми таки суттєво просунулись у створенні проєвропейської юридичної основи для формування та реалізації державної регіональної політики, децентралізації влади. При цьому більшість проектів цих документів були підготовлені ще за часів Януковича, чи ще до нього.

І от тут відкривається чимало цікавого. А головне питання, чому при Януковичу не було прийнято жодного рішення в цих сферах?

Почнемо з державної регіональної політики.

Ідеї про необхідність перегляду підходів до формування та реалізації Державної регіональної політики сформувались ще в 2008-09 роках. Я працював тоді заступником міністра регіонального розвитку та будівництва і ми розуміли, Україна є досить великою державою, регіони якої суттєво відрізняються між собою. Асиметрія в економічному розвитку, яка була сформована ще за часів СССР, протягом усіх років Незалежності не тільки не зменшувалась, а навпаки - наростала. До цього додалась ментально-психологічна відмінність мешканців регіонів, яку активно стали використовувати політики відразу після 1994 року, а із впровадженням пропорційної виборчої системи , гра на «розкол» та на «відмінності» стали стандартним способом проходження в парламент комуністів та регіоналів. Якщо на перших демократичних виборах 1990 року на Донбасі було обрано низку народних депутатів України, які по своєму духу були антикомуністами, демократами, то після 1998 року такого результату вже не було ніколи.

Отже перед Україною стало дуже гостре питання: або ми формуємо нову державну регіональну політику, яка спрямовується на творення єдиного українського простору і є водночас справедливою та прозорою щодо усіх регіонів, або ми наближаємось до дезінтеграції держави, як такої.

На жаль проект Закону «Про засади державної регіональної політики», який був готовий ще в 2009 році так і залишився не ухваленим. Ми втратили купу часу на пробивання нових підходів через Мінекономіки , Мінюст та Мінфін, які не розуміли загроз, що постали перед Україною, довели проект закону до засідання Уряду, але завдяки позиції тодішнього міністра економіки та Прем’єр-міністра законопроект зняли з розгляду. Потім вибори Президента і новий Уряд Азарова і новий Президент Янукович почали керувати по своєму.

Люди, які готували зміни в державній регіональній політиці, намагались сформувати юридичну рамку такої політики відповідно до європейських стандартів пішли у відставку, а ті, що прийшли зайнялись іншими справами. Повноваження щодо регіонального розвитку перейшли від Мінрегіону до Мінекономіки, настало затишшя.

Через деякий час Президенту потрібно було щось ініціювати і ми використовуючи людей, які ще мали доступ до Януковича, вклали йому в уста «прогресивні ідеї щодо реформування системи державної регіональної політики», він навіть заявив 2011 рік - роком реформи ДРП. Були дані доручення Уряду, було включено у Національний план дій, спочатку на 2011, потім 2012, потім 2013 рік завдання про ухвалення закону «Про засади державної регіональної політики», Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2020 року, створення Державного фонду регіонального розвитку.

Всі були в захваті від цих ініціатив, але… не зважаючи на супер жорстку вертикаль влади, повернення Януковичу повноважень Кучми і фактично повне домінування посади Президента над усією системою влади, нічого не ухвалювалось. Здалось, що один прорив все таки вдалось зробити - в Бюджетний кодекс внесли статтю 24-1, якою запроваджувався Державний фонд регіонального розвитку, але до 2015 року цей інструмент так і не запрацював. Державні кошти ділились в ручному режимі за своїми пріоритетами. Окремі регіони, як Крим та Донецька область отримували левову частку коштів на цілі регіонального розвитку в державі, а деякі регіони взагалі не отримували нічого.

Здається не логічним , що партія, яка називалась Партією Регіонів, нічого не робила у сфері регіональної політики, аби вибудовувати її в інтересах всієї держави. Але це стає логічним і зрозумілим, коли проаналізувати її політичні гасла на виборах і географію електоральної підтримки. Плювати вона хотіла на регіональну політику і на регіони, які не були її електоральною базою.

Політична діяльність Януковича, Азарова, адептів ПР, типу Колісніченка чи Царьова стимулювали подальший процес міжрегіональної диференціації який все більше наближався до міжрегіонального відчуження. В кінці кінців ми отримали протистояння Донбасу та решти України.

Висновок 1. Вся діяльність владних інституцій протягом 2010-13 років спрямовувалась не на вирішення, а навпаки загострення міжрегіональних відмінностей. Гасла щодо нової державної регіональної політики залишались винятково гаслами, а реальність політики була в побудові домінування одного регіону над усіма іншими.

Паралельно і дуже подібно розвивались процеси щодо децентралізації.

В 2009 році Урядом Тимошенко було ухвалено низку концептуальних документів - Концепцію реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади та Концепцію реформи системи підготовки та перепідготовки кадрів для місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад. Мінрегіоном було підготовлено низку законів у розвиток цієї концепції, але результати президентських виборів 2010 року перекреслили цей рух до децентралізації. Сформований Партією Регіонів Уряд Азарова спочатку просто ігнорував ухвалені Урядом Тимошенко документи, а потім їх просто скасував. 2010-11 роки були роками повного припинення усіх рухів щодо децентралізації, а не публічний процес централізації набував обертів.

В 2012 році Янукович раптом заговорив про «європейський вибір», а відтак і необхідність децентралізації. Аналогічно ситуації із «державною регіональною політикою» , «децентралізація» у виконанні тодішнього уряду перетворилась на безкінечні обговорення «нової» Концепції реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади, яка за своїм змістом не надто відрізнялась від Концепції №900-р, затвердженої Урядом Тимошенко. Протягом 2012-13 років відбулось купа різноманітних заходів з її обговорення та погодження і Уряд Азарова передав її на затвердження указом Президента. Знову ж таки, як і у випадку із законом «Про засади державної регіональної політики», не зважаючи на всі строки ухвалення Концепції вона так і не була затвердженою. Партія Регіонів та її лідери, які перед виборами розказували про права регіонів та громад, про необхідність децентралізації, зробили все для того, аби підкорити місцеве самоврядування. Було не тільки обмежено у законодавчий спосіб права місцевого самоврядування у різних сферах, де крутяться якісь ресурси, було зроблено все для того, аби міські голови, які були обрані не від Партії Регіонів, або стали її членами(як Олександр Сін, обраний міським головою Запоріжжя від БЮТу), або були зняті із своїх посад(як Микола Федорук у Чернівцях чи Сергій Одарич - в Черкасах).

Європа тоді намагалась хоч якось стимулювати Уряд та Президента до реформ у сферах регіональної політики та місцевого самоврядування, м’яко вказуючи про це у рекомендаціях Ради Європи, Європейського Союзу.

А що Москва, яка зараз вимагає від України якоїсь «федералізації» чи автономного статусу Донбасу?

Москва жодного разу не покритикувала діяльність Партії Регіонів та Віктора Януковича у згортанні процесів децентралізації та продовження практики розмежування регіонів на своїх та чужих.

Висновок 2. Протягом 2010-2013 років в Україні чітко означився відхід тодішньої влади від спроб децентралізації та запровадження державної регіональної політики в інтересах формування єдиного українського простору , які мали місце в 2005-09 роках. При цьому позиція Європи та Росії на ці процеси була повністю протилежною. Європа м’яко намагалась переконувати українську владу в необхідності цих реформ, Росія намагалась просто втягнути України у свій Митний Союз і просто дати Януковичу грошей, аби він відмовився від Європи та реформ.

Скоріше за все, за такою позицією Росії стояли саме її інтереси у відновленні СССР у форматі Великої Росії.

Росії потрібна централізована, авторитарна Україна зі своїми регіонами-ізгоями.

Для нинішньої політичної системи Росії характерним є всевладдя Президента, тотальна централізація та засилля силових органів. Щодо регіональної політики, то тут також чітко артикульовано, що є російські регіони і є Кавказ. Всі біди від «ліц кавказской національності».

Відтак для успішного поглинання України Росією, останній дуже важливо, аби система публічної влади в Україні була максимально подібна до російської, внутрішні взаємовідносини також вкладались в парадигму «своїх» проросійських та чужих - «бєндєр».

Саме тому, діяльність Азарова та Януковича була спрямована на формування в Україні суспільства максимально близького до російського. Саме тому така діяльність підтримувалась Кремлем.

Проте ні Кремль, ні Азаров-Янукович не розуміли, що більшість українського населення та українських регіонів все таки значно більш відмінні від «русского міра» ніж це вони уявляли , а український етнос має притаманні йому психологічні ознаки, яких не має в етносі російському.

Саме тому ареал військових дій на Донбасі досить точно співпадає з російським етнічним та мовним ареалом.

Висновок 3. Сьогодні Кремлю конче необхідно зупинити процеси реформ, як в сфері децентралізації, так і в сфері державної регіональної політики. Оскільки ці реформи назавжди перекреслять можливості Кремля «взяти під свою руку» Україну.(або перевести їх у русло швидкого та некерованого ослаблення держави)

Якщо в Україні буде влада децентралізованою до рівня громад, спровокувати сепаратизм в межах великих територій буде просто не можливо. Так само в децентралізованій державі, де чітко розведені повноваження місцевого самоврядування та виконавчої влади дуже складно кардинально повернути політику держави, як це пробував робити Янукович. В такій державі, де органи місцевого самоврядування підлягають нагляду лише на предмет законності, а місцеві органи виконавчої влади не виконують повноважень виконавчих органів рад, складно з одного боку спровокувати незаконні рішення органів місцевого самоврядування, а з іншого підім’яти їх силою органів виконавчої влади.

В державі, де регіональна політика базується на міжрегіональній солідарності, партнерстві, прозорих та справедливих взаємовідносинах по лінії держава-регіон, зовнішній агресор не має шансів захопити державу «малою кров’ю», через інспірування конфронтації між окремими регіонами чи між державою та регіоном(регіонами).

Напевне саме тому, сьогодні Кремль намагається вкласти в поняття «децентралізація» свій зміст, а справедливі та прозорі відносини держави з регіонами замінити тиском на державу з боку одного регіону - який уже перетворений Кремлем в руїну.

Отже для нас надзвичайно важливо якомога швидше перетворити нашу політичну систему у систему європейського типу із децентралізованою, але ефективною та збалансованою публічною владою.

Перші кроки на цьому шляху, особливо бюджетна децентралізація, яка отримала законодавче вирішення, та можливості утворення спроможних громад уже суттєво віддаляють нас від кремлівської моделі влади.

Так само впровадження нової Державної стратегії регіонального розвитку України до 2020 року з новими пріоритетами щодо міжрегіональної солідарності та формування єдиного українського простору разом із новими механізмами фінансування регіонального розвитку є важливим кроком деактивації сепаратистських настроїв та кремлівського впливу.

Звичайно при будь-якій реформі в будь-якій країні є свої противники реформи. У нас є й зовнішній противник - Москва, Кремль.

Агенти впливу Кремля, який зовсім не зацікавлений у цих реформах, у нас нікуди не поділись. Напевно про це також слід пам’ятати, розробляючи та впроваджуючи реформи.

А. Ткачук, 28.03.15

Новини

2015-04-09
Обговорення проекту Закону України щодо розпорядження земельними ділянками.

2015-03-25
“Про землю”

2015-03-17
Законопроекти для повного проведення реформи у сфері децентралізації.

2015-03-16
З Хмельницького розпочався процес обговорення впровадження в життя Закону «Про добровільне об‘єднання територіальних громад».

2015-03-11
Методичне забезпечення формування спроможних територіальних громад.

Опитування

Ваше відношення до купівлі-продажу земель с/г призначення

  • Торгівля землею не припустима. (54.0%, 76 по голосам)
  • Купвля-продаж виключно громадянам України не більше 50 га. на особу. (28.0%, 40 по голосам)
  • Купвля-продаж фізичним та юридичним особам без обмежень. (10.0%, 14 по голосам)
  • Купвля-продаж виключно громадянам України без обмежень. (8.0%, 11 по голосам)

Загалом проголосувало: 141

Загрузка ... Загрузка ...
© 2009 Інститут громадянського суспільства
Україна, м. Київ, 01103 бул. Дружби народів, 22, кім.21
Тел: (+38044) 529-73-94