На головну Написати лист



Термінологія 6. Способи визначення термінів (12.05.11)

Кажучи про визначення нормативних термінів, найчастіше маємо на увазі визначення за допомогою узагальнюючої (класичної) формули, яка вказує на родову та видову ознаки.

Наприклад:

Визначення терміну «державний службовець»:

«державний службовець - громадянин України, який перебуває у публічно-правових відносинах з державою і займає посаду в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження з метою забезпечення виконання функцій органом державної влади…»

Із цього визначення зрозуміло, що державний службовець:

1) Є фізичною особою з українським громадянством;

2) Займає посаду в органі державної влади;

3) Здійснює певні повноваження, встановлені для цієї посади;

4) Повноваження посади мають бути спрямовані на виконання функцій органом влади;

5) Відносини особи з державою є формалізованими.

Таким чином з аналізу визначення терміну можна встановити, які працівники органу державної влади не можуть бути державними службовцями: наприклад водії, прибиральниці, електрики і т.п. Адже відсутність хоча б однієї ознаки, яка встановлена у терміні, щодо державного службовця для будь-якого працівника органу державної влади є підставою для не поширення цього статусу на такого працівника.

Попри такий, класичний спосіб, визначення терміну існує також інший спосіб визначення терміна - казуальний перелік, який створює відносно повну й точну характеристику об’єкта, що визначається, через перелік простих термінів, які є загально вживаними і відомими.

В строго логічному змісті казуальні переліки визначеннями не є - вони просто застосовуються замість визначень, оскільки в тій чи тій мірі розкривають зміст нормативного поняття. Казуальні переліки, особливо громіздкі, не завжди зручні, їхній недолік - приблизність, причому на це часто вказує сама словесна формула з елементами „тощо”, „та інші”. Перевага класичних дефініцій в тому, що вони компактні та створюють більш чітке уявлення про нормативне поняття. Однак у деяких випадках класичне визначення неможливо застосувати, оскільки недоцільно або неможливо точно вказати родову належність й відмінні видові ознаки дуже широкого або, навпаки, дуже простого поняття.

Класичним прикладом тут є такі терміни, як «сім’я» чи «близькі родичі». Класичне визначення тут було б дуже складним і громіздким.

Для різних законів термін «сім’я» може мати дещо різний зміст. Наприклад: чоловік, дружин, син, дочка можуть проживати в одній квартирі і бути біологічною сім’єю, але для цілей оподаткування це не завжди може підійти. Адже можливий випадок, що син виокремився з сім’ї економічно, завів собі окремий лічильник, окремий рахунок на свою кімнату, не веде з рештою членів своєї біологічної сім’ї спільного господарства. В цьому випадку, не зважаючи на єдину податкову адресу та належність до «біологічної» сім’ї для цілей оподаткування син не належатиме для сім’ї.

Аналогічно термін «близькі родичі» розкривається через казуальний перелік: дружина, чоловік, діти, рідні брати, сестри, дід, баба…

Проте неабияк важливо при поясненні юридичного терміна переліком або заміною будь-якого терміна таким переліком, спробувати якнайповніше врахувати всі можливі випадки. Інколи прогалини в таких перекладах пов’язано не так із складністю самого поняття і можливих випадків, як із неуважністю законодавця:

Приклад

У пункті 11 ст. 32 Кримінально-процесуального кодексу поняття „близькі родичі” включає батьків, дружину, дітей, рідних братів і сестер, діда, бабу, внуків. Як бачимо, до цього переліку, тільки з неуважності, не вклю­чено чоловіка. В Законі України „Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” № 3781-XII від 23 грудня 1993 року в ст. 2 (Основні поняття) вже міститься більш повний перелік. У цьому законі поняття „близькі родичі, які, відповідно до цього Закону, підлягають захисту” - це батьки, дружина (чоловік), діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки, посягання на життя, здоров’я, житло і майно яких перешкоджає виконанню працівниками суду і правоохоронних органів покладених на них законом обов’язків і здійсненню наданих прав.

Ще одним способом визначення(а радше пояснення) терміну є використання синонімів. Таке використання є виправданим, коли щодо юридичного терміну уже існує інший, вживаний термін з аналогічним змістом.

Правда при застосуванні синонімів слід бути дуже уважним, синонім має бути дійсно зрозумілим аби не створити додаткових проблем із застосуванням правової норми в реальному житті.

Приклад

У проекті Закону „Про торгівлю нерухомим майном” автор використовує синонімію у вигляді поняття для пояснення: „Стаття 5. Агент з нерухомого майна (ріелтор)”. У даному випадку законодавець показує синонімічне значення термінів „агент з нерухомого майна” та „ріелтор”.

Не зважаючи на те, що синонім, який використано є іншомовним терміном, такий підхід тут виглядає доцільним, адже законом фактично дається визначення іншомовного терміну, що широко використовується на практиці.

Іноді в законах для пояснення використовуються слова в дужках, які про те не є пояснення терміну і не є синонімом,а містять додаткову інформацію, що дає змогу більш економно використовувати мову.

Наприклад:

Частиною першою ст. 6 Закону України „Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” № 3721-XII 16 грудня 1993 року встановлюється, що „ветеранами праці визнаються громадяни, які сумлінно працювали в народному господарстві, державних установах, організаціях та об’єднаннях громадян, мають трудовий стаж (35 років - жінки і 40 років - чоловіки) і вийшли на пенсію”. У цьому випадку в дужках надається не синонімічний термін, а додаткова інформація щодо трудового стажу.

Якби не вжити таке пояснення у дужках, потрібно було б формулювати ще одну частину приблизно такого змісту: Для визнання ветеранами праці трудовий стаж жінок має бути не менше 35, а чоловіків не менше 40 років.

Під час створення конкретного визначення (дефініції) треба вибирати ту форму, яка здається найбільш зручною і яка забезпечить стабільність закону і єдину спрямованість правозастосовчої практики.

Оскільки найчастіше поняття пояснюється шляхом надання йому класичного визначення, зосередимося на вимогах, яким повинні відповідати й такі визначення, як нормативні дефініції.

Формулювання нормативного визначення ї

У попередніх параграфах ми уже достатньо багато уваги приділяли способам створення термінів, а також формулювань визначень для термінів, що вживаються у різних законах з відмінним змістом.

Наприклад під терміном «регіон» може розумітись - Полісся чи Слободжанщина, в той же час у Законі «Про стимулювання розвитку регіонів» під цим терміном розуміють Автономну республіку Крим, області, міста Київ та Севастополь. Що стосується міст, то вживання цього терміну «регіон» є досить сумнівним.

Проте у будь-якому випадку, визначення термінів мають бути логічними. Досить часто логічні помилки у визначеннях призводять до дискредитації всього нормативно-правового акта.

Спробуємо розглянути декілька типових помилок, що часто припускаються нормопроектуальники та законодавці.

Помилка перша. Надається надто широке або занадто вузьке визначення поняття.

Щоб запобігти цій логічній помилці у визначенні, слід зазначати необхідні й достатні ознаки явища, що не дозволяють сплутати його з жодним іншим. Ці ознаки виявляються шляхом методу аналізу та синтезу.

Необхідно зазначити, що в праві, у цілях конкретного закону може бути свідомо застосоване звужене або розширене значення поняття. Тому більш загальним та базовим правилом, якому має слідувати законодавець при формулюванні визначення, є принцип адекватності, тобто поняття, що визначається, повинно точно співпадати з тим, яким визначається, і бути взаємозамінним.

Зазначимо, що ця вимога не абсолютна з точки зору адекватності нормативного визначення та загального розуміння терміна (ми вже говорили про те, що в праві загальновживані терміни можуть набувати іншого значення). Вона, насамперед, передбачає адекватність терміна й визначення, тобто взаємозамінність понять, для вимог конкретного нормативно-правового акта. Проте навіть для цілей конкретного акта грубе порушення цього принципу неприйнятне.

Приклад надто широкого визначення поняття:««Містобудування (містобудівна діяльність) - це цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об’єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об’єктів містобудування, спорудження інших об’єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об’єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури.»

Закон «Про регулювання містобудівної діяльності», при такому широкому розумінні містобудівної діяльності просто не можна зробити досить компактним і зрозумілим, оскільки його предмет правового регулювання є настільки широким, що фактично виходить за рамки звичайного закону і є характерним для кодексу.

Ще одним цікавим, з точки зору дослідження, казусом деяких нормативних визначень (зокрема, з порушенням вимоги адекватності правових визначень) є визначення нафти, що дається в ст. 312 (Поняття нафти) Кодексу торгівельного мореплавства України:

Стаття 312. Поняття нафти.

Під нафтою у статтях 309 і 310 цього Кодексу мається на увазі будь-яка нафта, у тому числі сира нафта, мазут, важке дизельне паливо і мастила, а також китовий і риб’ячий жир.”

У цій формулі законодавець стверджує, що риб’ячий жир належить до нафти. Скоріш за все законодавець при викладенні цієї статті мав на увазі, що дія ст. 309 та 310 Кодексу поширюється на перелік певних продуктів, що мають певні спільні ознаки для цілей правового регулювання, а саме на будь-яку нафту, в тому числі сиру нафту, мазут, важке дизельне паливо і мастила, а також китовий і риб’ячий жир.

Помилка друга. Тавтологія у визначенні - таке помилкове визначення, коли поняття, яким визначається, становить собою просто повторення того, що міститься в понятті, яке визначається. 83

Наприклад: „військовослужбовці - особи, які проходять військову службу” (Закон України „Про загальний військовий обов’язок і військову службу” від 25.03.92).

Отже, визначення не повинно містити тавтології. Суть тавтології у визначенні зводиться до того, що предмет визначається через самого себе, а міняється лише (і часто досить несуттєво) словесна форма вираження.

Досить наочно тавтологію, але трохи в іншому вияві, можна спостерігати на прикладі визначень, що надаються поняттям „благодійна організація” та „благодійна діяльність” у Законі України „Про благодійництво та благодійні організації” № 531/97-ВР 16 вересня 1997 року.


таття аналіз Можливий спосіб усунення помилки
«Стаття 1. Визначення термінів та понять
У цьому Законі наведені нижче терміни та поняття вживаються в такому значенні:

благодійна діяльність - добровільна безкорислива діяльність благодійних організацій, що не передбачає одержання прибутків від цієї діяльності;

благодійна організація - недержавна організація, головною метою діяльності якої є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб згідно з цим Законом;»

Створюється так зване замкнене коло визначення: благодійна діяльність - це діяльність благодійних організацій, а благодійні організації це ті, що здійснюють благодійну діяльність.

Фактично у визначенні благодійної організації частково міститься визначення благодійної діяльності.

Крім цього у визначенні благодійної організації присутнє ще одне поняття, яке не визначене ні у цьому ні в інших законах - «недержавна організація».

Усунути помилку можна без принципових змін. Варто лише зрозуміти, що благодійною є певна діяльність фізичних або юридичних осіб, яка підпадає під кваліфікаційні ознаки, що містяться у визначенні, а благодійною організацією є та організація, для якої благодійна діяльність є основною. Тому найпростіші зміни можуть бути такими:

«благодійна діяльність - добровільна безкорислива діяльність в інтересах суспільства або окремих осіб згідно з цим законом;

благодійна організація - організація,що створена відповідно до цього закону, головною метою діяльності якої є здійснення благодійної діяльності»

Заміна не визначеного поняття «недержавна організація» на неологізм «організація, що створена відповідно до цього Закону» вирішує питання «не державної форми організації» оскільки інші статті цього закону визначають хто може бути засновником благодійної організації.

Виходячи з цього, визначення термінів не повинно створювати т.зв. „кола”, коли перший термін пояснюється через другий, а другий - через перший. Ця вимога, зокрема, пов’язана з третьою логічною помилкою.

Помилка третя. Визначення невідомого через невідоме (лат. idem per idem - те саме через те саме) - таке помилкове визначення, коли поняття визначається через таке поняття, яке невизначено, й саме повинно спочатку бути визначено.84

Приклад

Визначення терміна „політичні партії” надане в ст. 2 Закону України „Про об’єднання громадян” від 16.06.92 № 2460-XII як об’єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають за головну мету участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування і представництва в їхньому складі, некоректне з точки зору законодавчої техніки. У даному законі поняття „політичні партії” трактується через поняття „державної політики”, при цьому ані в цьому законі, ані в інших законодавчих актах визначення „державної політики” нема, не визначено чітко в праві і базове поняття „політика”. При визначенні „політичної партії” через категорію „державної політики” можна також назвати тавтологією у визначенні.

До цієї категорії помилок можна віднести і визначення із Закону „Про видавничу справу” (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1997, № 32, стор.206): „суспільно необхідні видання - пріоритетні види видань для забезпечення загальнодержавних потреб”. Ще цікавішим тут є те, що в жодній статті закону цей термін більш не знаходимо.

Дуже показовим з точки зору прикладів типових помилок є Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 N 3038-VI

Зокрема його стаття 4, якою визначаються об’єкти містобудування містить низку помилок:

Закон «Про основи містобудування»

Стаття 3

Про регулювання містобудівної діяльності стаття 4
Об’єктами містобудування є: 1. Об’єктами містобудування на державному та регіональному рівнях є
територія України та території її адміністративно-територіальних одиниць, їх частини та окремі земельні ділянки; планувальна організація території, система розселення, система взаємопов’язаного комплексного розміщення основних об’єктів промисловості, транспорту, інженерної та соціальної інфраструктури,
функціональні території (зони) адміністративно-територіальних одиниць (житлової і громадської забудови, виробничі, рекреаційні, комунальні, охорони нерухомої культурної та природної спадщини та інші); функціональне зонування території України, її частин (груп областей), території Автономної Республіки Крим, областей, адміністративних районів.
будинки і споруди, їх комплекси;

комунікації та споруди інженерної і транспортної інфраструктури;

об’єкти архітектурної діяльності

Об’єктами містобудування на місцевому рівні є комплекси об’єктів будівництва, об’єднаних спільною планувальною структурою, об’ємно-просторовим рішенням, інженерно-транспортною інфраструктурою в межах населеного пункту, його функціональної зони (сельбищної, промислової, центру, курортної, рекреаційної тощо), планувального, житлового району, мікрорайону (кварталу), приміської зони.

Так лише у першій частині цієї статті, при визначенні об’єктів закону вжито кілька невідомих термінів: «планувальна організація території» , «система розселення», «система взаємопов’язаного комплексного розміщення основних об’єктів промисловості, транспорту, інженерної та соціальної інфраструктури», «.функціональне зонування території України»,…

Підсумовуючи викладене, можна зауважити таке правило щодо визначення терміну:

при визначенні одного терміну неприпустимим є використання іншого терміна, який вимагає додаткових пояснень.

Проте також не бажано включати „визначення у визначення” й тим самим створювати занадто довгі й важкі для сприйняття формули. Складним юридичним поняттям краще надавати головні визначення, доповнюючи поруч деталізу­ючими, створюючи т.зв. системні законодавчі визначення, що зазвичай розміщуються в окремій статті, в якій одночасно розкривається значення цілої групи понять, і кожне таке визначення повинно розглядатися не ізольовано, а у зв’язку з іншими визначеннями даної статті.

Помилка четверта. Неясність та розмитість ознак, які входять у визначення.5

Ця помилка вказує на те, що ознаки, якими визначається той чи той юридичний термін, нечіткі й не можуть забезпечити правильне й однозначне розуміння терміна.

Важливою з точки зору правозастосування є вимога щодо однакового формулювання визначень понять, що мають однаковий зміст та обсяг. Пояснення одного й того ж терміна іншими словами ускладнює розуміння і застосування, оскільки дуже важко у цьому випадку відрізнити те, чи йдеться про однакові поняття, чи про застосування терміна з новим відтінком.

Приклад: Проект закону України «Про громадські організації» 7262 від 18.10.2010

Стаття(правова норма) аналіз Пропозиції по усуненню
Стаття 1. Громадська організація

Громадська організація є видом суспільної самоорганізації (громадян та/або юридичних осіб приватного права), що створюється з метою реалізації суспільних інтересів у визначеній статутом сфері, галузі чи секторі діяльності, професії, а також задоволення і захисту законних спільних інтересів своїх членів.

У статті 1 зроблено спробу визначити термін «громадська організація» через надмірно складну юридичну конструкцію, яка містить ще один не визначений жодним актом законодавства термін «суспільна самоорганізація». Виникає запитання, чи є достатньою умовою для визнання певної організації громадською того, що вона «створюється з метою реалізації суспільних інтересів у визначеній статутом сфері», чи вона до того має бути обов’зково «видом суспільної самоорганізації»? І яким чином визначається «суспільність» самоорганізації?

Окремого аналізу потребує доцільність використання через кому таких термінів «сфері, галузі чи секторі діяльності, професії…».

Оскільки у визначенні громадської організації, викладеному у статті 1 проекту є багато суперечностей та помилок, які потребують детального розгляду, у цьому аналізи ми зупинились лише на типовій помилці «визначення невідомого через невідоме». Усунути цю помилку досить просто, через виключення з визначення зайвого словосполучення «вид суспільної самоорганізації», замінивши його усталеним неологізмом - «об’єднанням громадян(фізичних осіб)».

«Громадська організація є об’єднанням громадян(фізичних осіб), що створюється ….»

У цьому законопроекті у статті 1 присутні дві логічні помилки: визначення невідомого «громадської організації» через невідоме «суспільна самоорганізація», а також розмитість ознак громадської організації - це об’єднання фізичних осіб, юридичних осіб і також один і інших разом??

Під час застосування закону досить часто має місце уточнення визначення, що надається терміну, тобто процес конкретизації, усвідомлення терміна. Якщо необхідність такої конкретизації усвідомлено законодавцем при складанні нового закону, то доцільно паралельно з прийняттям такого закону розглянути питання про внесення змін до менш конкретних нормативних дефініцій, що вже існують у законодавстві. Більш складною виявляється ситуація, коли більш глибоке усвідомлення поняття, що стоїть за терміном, має місце при виданні підзаконних актів. З одного боку, деякі уточнення у визначенні терміна можуть бути доцільні з точки зору застосування закону й можуть відповідати намірам законодавця. З іншого боку, будь-яке уточнення змісту, що стоїть за терміном, який вже визначено законодавцем, неможливе з точки зору розподілу влад. На практиці питання доцільності та обгрунтованості таких уточнень визначень юридичних термінів в підзаконних актах мають вирішуватися в кожному окремому випадку.

РЕЗЮМЕ

Які загальні вимоги висуваються до термінології закону?

1). Неюридичні терміни, що мають загальне застосування, повинні вживатися в їхньому власному й прямому значеннях і тому не потребують визначень, але у випадках, коли в них вкладається інший зміст, вони повинні бути обов’язково пояснені. Потрібно уникати застосування в нормативному акті застарілих і багатозначних слів та виразів, образних порівнянь, епітетів, метафор.

2). Спеціальні терміни, необхідні для урегулювання конкретного виду (сфери) суспільних відносин, використовуються в нормативних актах тільки в тому розумінні, в якому вони вживаються в даній спеціальній сфері. Не рекомендується замінювати спеціальні правові терміни словесними визначеннями, оскільки це значно ускладнює розуміння тексту закону.

3). При застосуванні іншомовних термінів у законах таким термінам слід надавати таке значення, яке вони отримали в українській мові. При конкуренції з іноземним словом (поняттям) перевагу треба віддавати слову українського походження за винятком випадків, коли український варіант став архаїзмом і в загальновживаній мові не використовується. При конкуренції зі словами іноземного походження перевага надається більш відомому слову. Запозичені слова повинні застосовуватися в суворо визначеному їхньому значенні й оптимально вписуватися в зміст тексту національного закону. 86

4). Для визначення одних і тих же понять мають застосовуватися одні й ті ж терміни. Небажаним є застосування одного й того ж слова для визначення різних понять, якщо це може призвести до неправильного застосуван­ня правових норм.

5). Єдність термінології всередині одного нормативного акта обов’язкова. Терміни, які використовуються в нормативному акті, не повинні відрізнятися за змістом від їхнього визначення в Конституції України. Обов’язковою є єдність термінології в законах, які регулюють єдину сферу правовідносин, а також у законах, пов’язаних бланкетними нормами. В підзаконних нормативних актах терміни застосовуються в межах термінології законів, що регулюють відповідну сферу.

Коли потрібно надавати нормативне визначення юридичного терміна?

Необхідність нормативних дефініцій виникає у разі, коли:

1) поняття створено шляхом переосмислення загальновживаного слова або з використанням нетрадиційної лексики (рідкісних, спеціальних та іншомовних слів, у тому числі юридичних термінів);

2) поняття оформлено за допомогою слів, які досить часто застосовуються у буденній мові й викликають різні за змістом асоціації;

3) з урахуванням цілей закону дане поняття є специфічним;

4) поняття по-різному трактується юридичною наукою і практикою;

5) з точки зору законодавця термін дуже важливий для розуміння закону і по відношенню до його змісту не повинно бути сумнівів та непорозумінь;

6) в інших випадках, коли відсутність чіткого визначення терміна може призвести до неясності щодо правильного розуміння закону й точного тлумачення терміна.

В яких законодавчих актах слід розташовувати нормативні визначення?

1). Фундаментальні, базові, ключові правові поняття загальної значимості повинні бути визначені в Конституції, інші важливі поняття - у відповідних законах, решта - в підзаконних актах (в порядку допустимої конкретизації).

2). Доцільно якнайповніше визначити терміни в законах загального характеру, а в спеціальних законах визначати лише ті поняття, що стосуються вузької сфери суспільних відносин, що регулюються даним законом.

3). Будь-який юридичний термін не може тлумачитися шляхом визначення з інших актів, якщо останній має застереження „для цілей цього закону”.

4). Якщо законодавець під час складання нового закону хоче показати взаємозв’язок термінології такого закону з іншим, то доцільним є посилання на такий закон (можна застосовувати такі слова, як „у цьому Законі терміни вживаються в значенні Закону України „Про …”). Це забезпечить зв’язок між законами та запобігатиме протиріччям, що могли б виникнути у разі зміни визначення такого терміна в першому законі. В інших ви­падках бажано в новому законі знову надавати визначення термінів (але в тому ж формулюванні).

5). Обов’язковим посилання буде лише тоді, коли закони будуть пов’язані бланкетними нормами, особливо якщо такі норми містять певні юридичні терміни, що потребують визначення. У цьому випадку посилання на визначення терміна або термінів забезпечить єдність термінології.

6). В загальних законах застережень „для цілей цього закону” та „у цьому законі” бажано уникати.

Де в законі слід розміщувати нормативні визначення?

За наявності в акті загальної частини більш важливі терміни доцільно визначати в ній, розміщуючи їх в окремих статтях. Загальна частина має містити визначення лише термінів, базових для конкретного акта, інші ж терміни слід пояснювати на початку конкретного розділу, де вони застосовуються, або в самій статті, якщо такий термін застосовується в окремій статті. Пояснення термінів в дужках використовується для уточнення його змісту або обсягу.

Яким вимогам має відповідати нормативне визначення?

l). В нормативному визначенні необхідно фіксувати необхідні й достатні ознаки, які мають правове значення.

2). У визначенні можуть використовуватися лише ті терміни, які були визначені раніше, або загальновизначені терміни, що не викликають сумніву щодо їхньої ясності.

3). Визначення не повинно містити тавтології, тобто прямо або опосередковано повторювати те, що вже міститься в понятті, яке визначається.

4). Визначення термінів не повинно створювати т.зв. „кола”, коли перший термін пояснюється через другий, а другий - через перший.

5). Нормативні визначення повинні бути адекватні, тобто обсяги понять, які визначаються та якими визначаються, мають точно співпадати, а самі поняття - бути взаємозамінні.

6). Формулювання визначень, що мають однаковий зміст та обсяг, мають точно співпадати. Якщо термін застосовується з новим відтінком, бажано наочно показати такий відтінок.

Запитання для самоперевірки:

1. Які способи визначення термінів ви знаєте?

2. Найдіть в законодавстві визначення терміну через казуальний перелік?

3. Проілюструйте прикладом таку помилку, як «визначення невідомого через невідоме».

4. Проаналізуйте таке визначення та спробуйте пояснити про що йдеться: «вимірна одиниця об’єкта інвестування - встановлена правилами фонду фінансування будівництва одиниця виміру об’єкта інвестування, яка визначається в метричних одиницях або в частках (відсотках) цього об’єкта інвестування як єдиного цілого;»[1]


[1] Закон України « Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю»

Новини

2015-04-09
Обговорення проекту Закону України щодо розпорядження земельними ділянками.

2015-03-25
“Про землю”

2015-03-17
Законопроекти для повного проведення реформи у сфері децентралізації.

2015-03-16
З Хмельницького розпочався процес обговорення впровадження в життя Закону «Про добровільне об‘єднання територіальних громад».

2015-03-11
Методичне забезпечення формування спроможних територіальних громад.

Опитування

Ваше відношення до купівлі-продажу земель с/г призначення

  • Торгівля землею не припустима. (54.0%, 76 по голосам)
  • Купвля-продаж виключно громадянам України не більше 50 га. на особу. (28.0%, 40 по голосам)
  • Купвля-продаж фізичним та юридичним особам без обмежень. (10.0%, 14 по голосам)
  • Купвля-продаж виключно громадянам України без обмежень. (8.0%, 11 по голосам)

Загалом проголосувало: 141

Загрузка ... Загрузка ...
© 2009 Інститут громадянського суспільства
Україна, м. Київ, 01103 бул. Дружби народів, 22, кім.21
Тел: (+38044) 529-73-94