На головну Написати лист



Особливості законотворення за доби Української революції 1917-1921 років.

Ніхто краще нас не може знати, чого нам треба і які закони для нас луччі.»

«І Універсал Української Центральної Ради до українського народу, на Україні й по-за Україною сущого»

10 червня 1917 року

Формування законодавчих органів та законодавчих процедур.

Коли у нас обговорюють низьку якість прийнятих Верховною Радою України законів, часто у виправдання звучить теза, що ми будуємо нову державу, тому потрібно ухвалити велику кількість законів, на що не вистачає часу. Потім, колись ці помилки будуть виправлені.

Це сьогодні виглядає досить дивно, якщо подивитись у минуле, на початок 20ст. в Україні у час, коли влада змінюється раз на декілька місяців а подеколи й тижнів; коли в державі перебувають іноземні війська; коли мешканці сіл утворюють власні військові формування та органи влади задля захисту власного життя та майна, проголошуючи свої волості незалежними республіками; коли в сусідніх державах відбуваються збройні революції на фоні першої світової війни; коли люди в магазинах розраховуються царськими рублями, «керенками», гривнями, марками або «грішми місцевої друкарні» місцевого отамана за придбаний товар в залежності яка влада діє «сьогодні».

Саме на такому тлі розпочалось становлення українського національного законодавства періоду визвольних змагань 1917-20-тих років.

На загальному тлі всіх подій що відбувались в державі, на хвилі романтизму та піднесенні національної свідомості українства одним із перших заходів обраної Української Центральної Ради (УЦР) було переведення діловодства на українську мову. Це був радикальний крок, оскільки до цього в Україні, як і в інших регіонах Російської імперії, офіційне діловодство здійснювалося лише російською мовою. На одному з перших засідань а саме 12 березня 1917р. постановою УЦР було ухвалено, що «мовою, якою Рада почне звертатись до народу, є українська».

Сам термін «державна мова» щодо української буде засвідчений лише в одному законі УЦР «Про запровадження української мови у банківській та торговій сфері», опублікованому 24 березня 1918 р.,  яким визначалось що:

«1. Всякого рода написи, вивіски тощо на торговельно-промислових, банкових та подібних закладах і конторах повинні писатися державною українською мовою, окрім інших мов (коли б такими мовами ті написи були написані); при тім написи українською мовою мають бути на основній часті всього напису, на чільнім місці.

2. Ця постанова має силу і до всякого роду виробів, виготовлених на території Республіки, які мають етикетки, написи.

3. По всіх торговельно-промислових, банкових і т.п. закладах і конторах, які зобов’язані давати публічні справоздання, мовою в діловодстві має бути державна українська.»

Впровадження цього закону, в умовах русифікованих міст та воєнних дій, забезпечувалось не тільки переконанням, але й певними санкціями, які містив закон:

«4. Губерніальні, повітові і міські комісари, чи заміняючи їх установи та особи, мають видати обов’язкові, на підставі цього закону, постанови, даючи на виконання означеного в § 1 термін від 2-3 тижнів, на виконання означеного в § 2, 3 - до 3 місяців, і караючи ламання цих постанов в перший раз пенею в 1 тис. руб., а при неоплатності - арештом до 2 місяців, в 2-му разі - пенею 3 тис. руб. з заміною при неоплатності арештом до 3 місяців».

Фактично це перша українська практика законотворення, коли у законі відразу містяться санкції за його не виконання. Ця практика має місце і зараз, навіть за умови наявності кодифікованих актів, що визначають відповідальність за адміністративні проступки та кримінальні злочини,

Аналогічне правове регулювання застосування французької мови із санкціями діє і у Франції.

Отже, перші кроки у формуванні національного законодавства розпочалось із визначення мови законотворення. І це логічно, адже закони пишуться однією мовою, і у випадку застосування їх норм у перекладах, визначальним є оригінальний текст на мові законодавства.

Розподіл влади в тогочасній Україні на законодавчу тв. Виконавчу фактично розпочався від прийняття УЦР «І Універсалу» від 10 червня 1917 р., котрий проголошував автономію України, 15 червня 1917р. Комітет УЦР (у липні 1917 р. Комітет УЦР було перейменовано на Малу Раду, а президія УЦР ставала одночасно президією Малої Ради.) ухвалив «організувати Генеральний секретаріат Української Центральної Ради, який має завідувати справами внутрішніми, фінансовими, продовольчими, земельними, хліборобськими, міжнаціональними і іншими в межах України і виконувати всі постанови Центральної Ради, які цих справ торкаються».

Створення Генерального секретаріату ознаменувало початок розмежування владних функцій, відтак:

1.     Центральна Рада свою діяльність зосереджувала на законодавчій діяльності при цьому набуваючи рис парламентської інституції;

2.     Генеральний секретаріат перебрав на себе функції виконавчого органу і поступово перетворювався на справжній уряд.

Протягом 1917 року, коли Україна ще перебувала у складі Росії, а УЦР визнавала зверхність Тимчасового Уряду уже почала формуватись процедурна основа щодо прийняття українських законів .

16 (29) липня1917 р УЦР затвердила «Статут Вищого Управління Україною», в якому для нашого дослідження цікавими є положення щодо окремих аспектів діяльності Генерального секретаріату:

«10. Генеральний Секретаріят передає на санкцію Тимчасового Правительства ті законопроекти, які розглянула й ухвалила Центральна Рада.

…18. Всі акти Центральної Ради й Комітету контрасігнуються Генеральним Секретаріятом.

19. Всі закони Тимчасового Правительства мають силу на Україні від дня проголошення їх у Крайовім Урядовім Вістнику на українській мові.

Примітка: в надзвичайних випадках Генеральний Секретаріят проголошує їх іншим способом.

20. Всі закони, адміністративні приписи й постанови, проголошені українською мовою, публікуються також і на мовах російській, єврейській і польській».

Лише в 1994-6 роках при розробці проекту нової Конституції України, в українському праві з’явились поняття «контрасигнації»(правда в дещо іншому визначенні), а сама Конституція закріпила набуття чинності нормативно-правовими актами після їх оприлюднення.

Закон про правонаступництво.

Дійсно все нове є забуте старе. Восени 1991 року, після проголошення Незалежності, Україна зіштовхнулась з цією ж самою проблемою, що і в 1917 році: ми оголосили незалежність, але сформованого національного законодавства в нас не має, як має регулюватись правопорядок в державі. І українська Верховна Рада 9 вересня 1991 року поступила так само, як УЦР 25 листопада 1917 р. , коли  ухвалила закон «Про виключне право Центральної Ради видавати законодавчі акти УНР», який крім визначення права видавати закони для УНР за УЦР, визначалося, що всі закони і постанови, які мали силу на території України до 27 жовтня 1917 р матимуть чинність і надалі як закони і постанови УНР, якщо вони не змінені й не скасовані універсалами, законами та постановами УЦР.

Фактично протягом 1917 року було сформовано більшість процедур щодо законо(нормо)творення:

створено канцелярію Центральної Ради, яка забезпечувала обслуговування законотворчого процесу;  польською затверджено зразки для підготовки розпорядчих документів; затверджено порядок офіційного опублікування і набуття чинності нормативно-правових актів; удосконалено структуру майбутнього Уряду.

Усталеною стала така процедура ухвалення законів Центральною Радою: канцелярія міністерства (секретарства) або канцелярія певного департаменту, що були автором законопроекту візувала його у відповідного генерального секретаря (міністра), і надсилала до канцелярії Центральної Ради. Далі законопроект потрапляв до Комітету законодавчих внесень Центральної Ради(в радянські часи це було у формі комісії законодавчих передбачень) і після його розгляду й обговорення вносився на розгляд і ухвалення Малою Радою, а потім - на затвердження чергової сесії Центральної Ради.__

1917 рік в історії становлення українського законотворчого процесу є вкрай важливим, адже саме тоді, в умовах знаходження більшості українських територій в складі Росії, наявності в Україні системи російської влади, хоча й уже не такої сильної, як за царя, сформувались не тільки законодавчі процедури, а почав складатись певний стиль українського законодавства, відмінний від російського , ближчий до європейського.

Повторення цього процесу, правда у менш драматичному варіанті відбулось протягом 1990-91 років.

Роман Ткачук, 01.04.11

Новини

2015-04-09
Обговорення проекту Закону України щодо розпорядження земельними ділянками.

2015-03-25
“Про землю”

2015-03-17
Законопроекти для повного проведення реформи у сфері децентралізації.

2015-03-16
З Хмельницького розпочався процес обговорення впровадження в життя Закону «Про добровільне об‘єднання територіальних громад».

2015-03-11
Методичне забезпечення формування спроможних територіальних громад.

Опитування

Ваше відношення до купівлі-продажу земель с/г призначення

  • Торгівля землею не припустима. (54.0%, 76 по голосам)
  • Купвля-продаж виключно громадянам України не більше 50 га. на особу. (28.0%, 40 по голосам)
  • Купвля-продаж фізичним та юридичним особам без обмежень. (10.0%, 14 по голосам)
  • Купвля-продаж виключно громадянам України без обмежень. (8.0%, 11 по голосам)

Загалом проголосувало: 141

Загрузка ... Загрузка ...
© 2009 Інститут громадянського суспільства
Україна, м. Київ, 01103 бул. Дружби народів, 22, кім.21
Тел: (+38044) 529-73-94