На головну Написати лист



ТЕРМІНОЛОГІЯ (2)

Основні вимоги до застосування термінів

Поняття, які є змістом термінів, фактично є вищим ступенем логічного узагальнення предметів та явищ.

Поняття із низки ознак певних явищ вибирає найбільш суттєві, за якими можна судити за все явище, причому наявність цих ознак є достатніми для правильного розуміння явища.

Саме тому, поняття та терміни є чи не найважливішими складовими нормативно-правового акта.

Поняття є різного рівня узагальнення[1] - загальні, особливі, індивідуальні.

Наприклад : меблі, шафи, шафа книжкова(платяна, кухонна…).

В законодавстві за аналогією найбільш загальні поняття вживаються у Конституції, далі з них виокремлюються спеціальні поняття у законі і аж до підзаконного акту чи разового юридичного акту.

Наприклад статті 66-68 Конституції України оперують поняттям «кожен», яке є найбільш загальним. «Кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.» Але  в інших законах, зокрема у кодексі про адміністративні правопорушення, поняття «кожен» уже розбивається на декілька, оскільки санкції за порушення для фізичних осіб встановлюються одні, а для посадових осіб інші, значно суворіші, в той же час неповнолітні фізичні особи до відповідальності за такі правопорушення не притягуються.

Аби правильно зрозуміти суть термінів та зміст понять які ми будемо застосовувати у проекті нормативно-правового акта, ми маємо на основі наукової концепції проекту нормативно-правового акта визначити зміст та об’єм нормативних понять, їхню супідрядність, співвідношення з конституційними поняттями, в деяких випадках - із ключовою термінологією міжнародних правових актів та інших нормативних понять, уже визначених законодавством; після цього скласти логіко-понятійну схему, в якій наочно буде відображено всі ці елементи та зв’язки між ними. Й уже на базі розробленої схеми підбирати лінгвістичні засоби для визначення нормативних понять, віддаючи перевагу існуючим у мові словам зі сталим, чітким змістом[2] .

Зазначена рекомендація дуже слушна й чітка, проте тільки її самої для використання термінології в законодавчому акті недостатньо. Годиться знати й деякі правила застосування юридичної термінології в законах.

Формулювання термінів

Якщо говорити звичайною мовою, то до термінології нормативно-правового акта можна віднести слова та словосполучення, які вживаються у нормативно-правовому акті для позначення понять, про які йде мова у цьому акті.

Наприклад у Земельному кодексі вживається термін - земля, є навіть окремий вид податку - плата за землю. Не зважаючи на те, що слово «земля» має дуже багато значень - від назви планети, до грунту, в земельному та податковому законодавстві «земля» означає земельну ділянку.

Застосування в нормативно-правових актах загальновживаних слів, які є одночасно і загально вживаними термінами суттєво спрощує як написання проекту так і застосування акта на практиці. Наприклад терміни : вчитель, лікар, зерно, цукор і т.п. не потребують у проекті додаткового пояснення і їх розуміння також не викликає особливої складності.

Проте на практиці у багатьох нормативно-правових актах, передусім в законах, що регулюють повноваження та діяльність органів публічної влади, секторів економіки чи сфери послуг,  використовуються більш складні терміни, які не є такими очевидними і є фактично сконструйованими розробниками проекту. Такі терміни називають юридичними.

Юридичний термін повинен бути стислий, тобто включати не більш трьох-п’яти слів (в ідеалі - не більш двох). Серед цих слів не повинно бути дієслів, займенників або прислівників[3].

Для того щоб розкрити зміст поняття, слід вказати лиш найбільш важливі його ознаки. Слова, що використовуються, повинні давати найбільш загальне, зовнішнє уявлення про характер явища, що описується.

Не можна віддавати абсолютну перевагу однослівним термінам чи, навпаки, термінам-словосполученням. Перевага однослівних термінів - в їхній компактності, недоліки - в певній складності розуміння.

Терміни-словосполучення зручніші однослівних, оскільки дозволяють уточнювати об’єкт думки за різними ознаками.

Разом із тим застосування громіздких, важких для сприйняття ланцюгів відмінкових форм ускладнює сприйняття закону.

Всі правила, зазначені вище, узагальнюються одним: прийнятним вважається термін, що найповніше відображає нормативне поняття, і поганим - той, що спотворює його істинний зміст.

Терміни створюються по-різному, проте найбільш загально можна виділити такі найпоширеніші способи: семантичний - використання уже відомих слів у загальному їх розумінні (депутат, особа), морфологічний - через об’єднання кількох слів за правилами української мови ( листоноша, навчальний заклад), запозичення іншомовного терміну без змін(волонтер, магістр), запозичення іноземного терміну через його буквальний переклад(місцеве самоврядування).

На практиці і до юридичних термінів можна застосувати правила стандарту ДСТУ 3966-2000, які визначають такі основні вимоги до терміна:

« однозначна відповідність терміна поняттю;

Відповідність лексичного значення терміна позначеному ним поняттю;

Системність;

Раціональна стислість;

Словотворча(дериваційна) здатність;

Мовна правильність».

У межах певної сфери правового регулювання, а тим паче в межах одного закону, термін повинен означати винятково лише одне поняття. Якщо цього не відбувається, то відбувається порушення відповідності між терміном і поняттям, що в свою чергу веде до так званої «омонімії» терміна.[4]

Наприклад, чітке уявлення дають поняття „навмисне вбивство”, „адміністративне стягнення”, „письмове зобов’язання”. Прикладом абстрактного поняття може слугувати запропонований народними депутатами в пункті 3 проекту Закону України „Про внесення змін і доповнень до Арбітражного процесуального кодексу України” (реєстраційний номер №5323-1 від 18.05.2000) термін „необгрунтоване збагачення”. Автори законопроекту не визначили в ньому нового терміна і не зазначили, чи співвідноситься він якимось чином з уживаним в Цивільному Кодексі України поняттям „безпідставно придбане майно”.

У законопроекті «Про адміністративно-територіальний устрій України» в редакції Мінрегіонбуду 2010 року має місце класична омонімія терміна, там термін «село» вживається в одних статтях, як «адміністративно-територіальна одиниця», а в інших, як «населений пункт».

Що точніший термін, то чіткіший взаємозв’язок поняття з предметами, явищами та подіями, й легше правильно зрозуміти правовий припис. Навпаки, нечіткі абстрактні формулювання перетворюють нормативне положення в беззмістовну декларацію, оскільки за неясності змісту самого терміна з тою чи іншою вимогою в принципі можна пов’язати будь-що.

Щоб забезпечити чіткість правового терміна, його слід викласти в нормативно-правовому акті загальнозрозумілими і доступними словами в прямому їхньому значенні. Потрібно уникати застосування в нормативному акті застарілих і багатозначних слів і виразів, образних порівнянь, епітетів, метафор.

Створюючи нові терміни слід розуміти, що термін має бути системним, раціональним, а власне буквальне значення елементів терміна, що входять до його складу, з урахуванням їхньої семантики і синтаксичних зв’язків мать відповідати поняттю, яке означає даний термін.

Часто в законодавстві ці правила певним чином трансформуються у так звані «компромісні норми», які стають новими неологізмами , що швидко приживаються.

Наприклад питання пасивного та активного виборчого права. Коли дискусія щодо права на висування кандидатів в депутати різними суб’єктами - зборами виборців, само висуванням, зборами трудових колективів, партіями між прихильниками «партійної» та «непартійної» демократії в 1993 році зайшла в глухий кут було придумано формулу, що є і нині чинною і яка переходить в кожну нову редакцію закону про вибори: «Право висування кандидатів у депутати належить  громадянам  України,  які мають право голосу. Це право реалізується ними через партії (блоки) у порядку, встановленому цим Законом.»[5]

Фактично тут йде мова про активне виборче право - «право  висування кандидатів у депутати» , умовою його реалізації є наявність громадянства, наявність права голосу. Але реалізувати це право напряму не можливо інакше, як через партії та блоки.

Конструкція досить складна, з юридичної точки зору не бездоганна, але вона уже є усталеною для українського законодавства.

Проте самі терміни «виборче право» «право висування кандидатів у депутати» відповідають критерію системності та раціональності.

Термін не може бути надто довгим. Занадто довгі терміни слід скорочувати шляхом вилучення з них елементи, які «означають не суттєві ознаки понять»[6] і не впливають на ідентифікацію терміну, як окремого, відмінного від інших термінів.

При проведенні процедури скорочення терміну слід пам’ятати, що не можна при такому скороченні порушувати норми української мови, або ігноруючи інші вимоги до терміну, про які мова йшла вище.

Також слід пам’ятати, що новий термін, який утворюється  має мати у подальшому свою словотворчу здатність, адже в подальшому на його основі уже можуть створюватись нові терміни. Адже загальне правило створення нових термінів можна пояснити таким алгоритмом: є поняття, шукаємо для нього термінологічний відповідник у суміжних галузях чи законодавстві, якщо такого не віднаходимо, конструюємо власний термін, але з дотриманням правил, про які мова йде вище.

Як приклад не відповідності нового терміну словотворчій здатності - «бенифіціар» , що вжитий у законопроекті «Про благодійність та благодійні організації» замість усталеного українського терміну «набувач благодійної допомоги».

Запитання для додаткового вивчення та самоперевірки:

1) Ознайомтесь із законом України «Про асоціації органів місцевого самоврядування ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2009, N 38, ст.534 )»[7] та віднайдіть в його тексті два терміни, які є важливими для однозначного розуміння закону, але які не визначені в самому законі. Поміркуйте чи слід їх визначити у цьому законі, чи можна застосувати щодо них визначення з інших законів. Поясність свою позицію.

2) Поясність, як ви розумієте таку вимогу до терміна: «   Має бути забезпечена відповідність лексичного значення терміна позначеному ним поняттю»?

3) Яким чином має відбуватись скорочення терміну, якщо він не відповідає критерію раціональності?


[1] Законодательная техника под. ред. Тихомирова Ю.А. М., 2000, с..78

[2] Губаева Т.В. , А.С. Пиголкин. Лингвистические правила законодательной техники.// Проблемі юридической техники: Сборник статей/Под.ред В.М. Баранова. - Нижний Новгород, 2000. с-275.

[3] Шугрина Е.С. Техника юридического письма: Учеб.-практ. Пособие. - М:; 2000. - с.63.

[4] ДСТУ 3966-2000 . Термінологія. Засадиі правила розроблення стандартів на терміни та визначення понять. Держстандарт України. 2000 р.

[5] Закон України «Про вибори народних депутатів України» ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, N 27-28, ст.366 ) 25 березня 2004 року N 1665-IV

[6] [6] ДСТУ 3966-2000 . Термінологія. Засадиі правила розроблення стандартів на терміни та визначення понять. Держстандарт України. 2000 р.

[7] http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1275-17

Новини

2015-04-09
Обговорення проекту Закону України щодо розпорядження земельними ділянками.

2015-03-25
“Про землю”

2015-03-17
Законопроекти для повного проведення реформи у сфері децентралізації.

2015-03-16
З Хмельницького розпочався процес обговорення впровадження в життя Закону «Про добровільне об‘єднання територіальних громад».

2015-03-11
Методичне забезпечення формування спроможних територіальних громад.

Опитування

Ваше відношення до купівлі-продажу земель с/г призначення

  • Торгівля землею не припустима. (54.0%, 76 по голосам)
  • Купвля-продаж виключно громадянам України не більше 50 га. на особу. (28.0%, 40 по голосам)
  • Купвля-продаж фізичним та юридичним особам без обмежень. (10.0%, 14 по голосам)
  • Купвля-продаж виключно громадянам України без обмежень. (8.0%, 11 по голосам)

Загалом проголосувало: 141

Загрузка ... Загрузка ...
© 2009 Інститут громадянського суспільства
Україна, м. Київ, 01103 бул. Дружби народів, 22, кім.21
Тел: (+38044) 529-73-94