На головну Написати лист



Особливості мови закону як нормативно-правового акту, що приймається колегіальним органом

Ми уже частково розглянули основні вимоги щодо тексту нормативно-правового акту - закону, головними з яких є - точність, стислість, ясність.

Вищезазначені вимоги стосуються тексту закону з точки зору мови права як особливої логіко-лексичної мови викладення юридичних формул, але не враховують специфіки законів як документів, що, згідно з частиною другою ст.84 Конституції України, приймаються виключно на пленарних засіданнях Верховної Ради шляхом голосування.

Слід відзначити, що часто науковці й законодавці розглядають ясність закону лише як викладення норм та приписів, що зрозумілі й однозначні для сприйняття народом, і зовсім не враховують той фактор, що правові норми закону мають бути викладені таким чином, щоб забезпечити їхнє сприйняття колегіальним органом під час голосування. Іншими словами, приписи в законі повинні бути виписані таким чином, щоб народні депутати могли однозначно проголосувати „за” чи „проти” тої чи тої статті під час другого (постаттейного) читання[1]. Важливим моментом під час голосування є також викладення юридичних формулювань мовою, однозначною для сприйняття: для забезпечення цього не рекомендується застосовувати підходи від негативного (зворотного).

Наочним прикладом непорозуміння, яке може виникнути у разі застосування при викладенні приписів підходів від зворотного, є розгляд справи Конституційним Судом України за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону України „Про внесення змін до статті 46 Конституції України” вимогам статтей 157 і 158 Конституції України (справа про внес ення змін до статті 46 Конституції України)[2] Верховна Рада України звернулася до Конституційного Суду України з проханням надати висновок щодо відповідності вимогам ст.ст. 157 і 158 Конституції України проекту Закону України „Про внесення змін до стат­ті 46 Конституції України” від 15 січня 1998 року в такій редакції: „Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втра­ти годувальника, безробіття з не залежних від них обставин, а також у старості при досягненні жінками віку не вище 55 років, а чоловіками - не вище 60 років та в інших випадках, передбачених законом”. При цьому народні депутати України обґрунтовували необхідність внесення змін до ст.46 Конституції України потребою підсилення гарантій існуючих прав та свобод громадян України, що було викликано, зокрема, внесенням у 1997 році Кабінетом міністрів України до Верховної Ради України проекту Закону України, в якому пропонувалося підвищити вік виходу на пенсію для жінок з 55 до 60 років, а для чоловіків - із 60 до 65 років. Застосування ж у викладі нормативного формулювання підходу від негативного мало в результаті зворотний ефект, що було, зокрема, встановлено під час розгляду справи Конституційним Судом. Так, у пункті 3 мотивувальної частини Висновку Конституційного Суду № 2-в/99 від 2 червня 1999 року Суд зазначив, що „пропоновані зміни, по-суті, обмежують право громадян на соціальний захист у старості, оскільки за своїм буквальним смислом фактично позбавляють (очевидно, всупереч намірам самих авторів законопроекту) права на соціальний захист жінок, старших (вище) 55 років і чоловіків, старших (вище) 60 років, що суперечить вимогам статті 157 Конституції України.

Положення, яке враховує вищезазначену специфіку прийняття закону голосуванням, вже викладене в діючому Регламенті Верховної Ради України, в якому встановлюється наступна вимога до тексту закону: питання, пропозиції, резолюції, додаткові статті чи пункти, поправки, що вносяться у порядку законодавчої ініціативи для голосування, вносяться в письмовій формі в такій редакції, щоб щодо них можна було відповісти „так” або „ні”; при цьому ініціатор повинен уникати наявності в формулюванні кількох заперечень, підходів від негативного чи зворотного, які б ускладнювали однозначне розуміння того, що ставиться на голосування і за що має голосувати депутат”.

Приклад

Цікавим для аналізу з різних боків є проект Закону «Про повернення майна базових галузей національної  економіки, що знаходяться у власності громадян і юридичних осіб, у власність держави (націоналізацію)» реєстраційний №185433.

Зокрема у статті 2. «Відносини, що регулюються законом про націоналізацію» частина друга викладена таким чином: «Націоналізації підлягає  у винятках і порядку, встановленому цим Законом майно базових галузей національної економіки, що знаходиться у власності громадян і юридичних осіб всіх приватних форм власності.»

Вжите невдале словосполучення «націоналізації підлягає у винятках і порядку» відразу викликає застереження щодо розуміння усієї мовної конструкції. Адже виникає питання, автори тексту мали на увазі, що «націоналізації підлягає майно базових галузей», за винятками визначеними законом, чи що «націоналізації підлягає лише майно у певних виняткових випадках, встановлених законом». Але це зовсім різне розуміння одного й того ж речення. До цього додається ще одне не зовсім зрозуміле словосполучення «всіх приватних форм власності». Форма власності одна - приватна, можливо автори мали на увазі організаційно-правові форми юридичної особи, якій належить майно?

Фактично різночитання одного речення не дають підстави стверджувати, що така мовна конструкція є придатною для голосування аби депутати могли зробити правильний вибір.

Стиль закону: деякі зауваження

В спеціальній літературі та дослідженнях у сфері законодавчої техніки часто оперують поняттями «мова закону»,  «стиль мови закону» чи просто «стиль закону», проте  чіткої межі між вимогами до мови та вимогами до стилю закону не існує, оскільки власне закон є текстом, який викладений мовою.

В законопроектах, які неодноразово реєструвались у Верховній Раді України під різними назвами, але з однаковим предметом правового регулювання - про нормативно-правові акти” автори  приділяють увагу стилю нормативного акта, визначаючи, що в тексті нормативного акта не повинні вживатися: звороти розмовної мови та її експресивних форм; в одному й тому ж розумінні різні позначення і терміни (поняття), близькі за своїм значенням (синоніми); іноземні слова і терміни (поняття) при наявності рівнозначних слів і термінів (понять) в українській мові; нечіт­кі словосполучення, загальні міркування, гасла, заклики; слова літерними позначеннями (абревіатури).

Загалом це досить правильні та важливі приписи, яких необхідно дотримуватись при роботі над законопроектами.

Спробуємо більш детально зупинитись на окремих складових «стилю закону».

Фразеологізми в мові закону

Цілком зрозуміло, що стиль закону значно відрізняється від літературного. Це зумовлено, насамперед, тим, що головне завдання законодавця не в тому, щоб текст був літературно добірний, а в тому, щоб він був однозначний і простий.

Саме тому в нормативному акті слід вживати найбільш зрозумілі та однозначно визначені терміни, поняття, текстові звороти.

Тому досить часто в нормативних актах вживаються однакові фразеологічні звороти, т.зв. фразеологізми - найбільш стійкі словосполучення, які використовуються в нормативному акті як цілком самостійні одиниці мови, зміст яких не залежить від тексту, в якому вжито ці фразеологізми.

Наприклад: „якщо інше не передбачено законом”, „в порядку, визначеному законодавством”, „позовна заява” , «не встановлена особа», «посадова особа» тощо.

Основна вимога до використання фразеологізмів випливає з природи як самого фразеологізму, так і нормативного акта - точне й не багатозначне їхнє застосування в тексті правової норми. Як правило, фразеологізм не допускає заміни порядку слів, звуженого чи широкого тлумачень.

Міркування:

На жаль так сталось, що юридичні мовні конструкції, які прижились в Україні і стали загально-прийнятними фразеологізмами, по своїй побудові не є українськими, а принесеними із російської юридичної школи та російської мови.

Часто таке штучне запозичення породжує проблеми не стільки мовного, як філософського характеру. Якщо взяти той же термін «посадова особа» і подивитись від яких слів він сформувався, то можна побачити , що «посад»  це місце за столом. Тобто мова йде про особу, якій дали місце за столом. (з російської - «должностое лицо»). Проте в українській мові на початку 20-століття щодо державних службовців вживали інше поняття - урядовець. Походження цього слова має зовсім іншу природу - урядування, керівництво тобто ініціативу. Можливо саме тому у нас «посадові особи» не є ефективними управлінцями, зате часто перетворюють свої посади на приватну годівницю.

Синонімія та омонімія в тексті нормативного акта

При написанні тексту правової норми слід пам’ятати, що в нормативному акті бажано не допускати вживання різних слів для означення одного й того ж поняття, а так само слів, які мають багато значень, без прив’язки до змісту речення чи правової норми.

Недоцільним, наприклад, є застосування у Конституції України для визначення одного й того юридичного поняття термінів „набуває чинності” (ст.160 Конституції України) і „набирає чинності” (частина п’ята ст. 94 Конституції України). Для уникнення спорів щодо різного застосування термінології Конституційний Суд України в своєму Рішенні № 4-зп від 3 жовтня 1997 року в справі про набуття чинності Конституцією України встановив, що словосполучення „набуває чинності” у статті 160 і словосполучення „набирає чинності” у частині п’ятій ст. 94 Конституції України мають синонімічні значення. Обидва вони означають, що відповідні нормативні правові акти вступили в силу.

Проте досить часто навіть серед досвідчених фахівців у царині нормотворення виникають думки, що виключити синоніми з тексту нормативного акта навряд чи буде виправданим. Але як же тоді розуміти правило мінімі­зації синонімів?

Алгоритмом їхнього застосування може бути правило, за яким синоніми використовуються виключно для того, щоб уточнити, деталізувати волю законодавця. У цьому випадку синонім у тексті нормативного акта вико­ристовується не самостійно, а виключно як уточнення основного вживаного терміна.

Так, якщо в одній із статтей нормативного акта вжито поняття „дозвіл на здійснення”, то в інших статтях уже неприпустимо використовувати подібні поняття, як „право на …” чи „ліцензія на …”. Використання синоніма буде виправдане лиш у разі уточнення терміна.

Наприклад, у Законі України „Про авторське право і суміжні права” № 3792-XII 23 грудня 1993 року поняття „виключне право” визначається як „право, коли жодна особа, крім тієї, якій належить авторське право або суміжні права, не може використовувати твір, не маючи на те відповідного дозволу (ліцензії), за винятком випадків, установлених цим Законом”. Як бачимо, зміст терміну „дозвіл” уточнюється терміном синонімічним терміном „ліцензія”, що подається у дужках.

Використовуючи синонімію в нормативних актах, слід дотримуватися встановлених практикою правил:

- не використовувати т.зв. „квазісиноніми”, під якими розуміють поняття близькі за змістом, але не тотожні з юридичної точки зору: „погодження” - „візування”, „набуте” - „придбане” тощо;

- не допускати пересичення синонімами тексту нормативного акта.

При написанні текстів нормативних актів слід також не забувати, що багато слів, які можна застосувати, мають не одне, а кілька значень:

акт - юридичний акт, законодавчий акт, акт виконання робіт, статевий акт тощо;

фонд - статутний фонд, фонд оплати праці, фонд як некомерційна установа.

Тому, використовуючи широко вживані слова, слід дуже обережно і в контексті норми давати відповідні означення чи т.зв. „прив’язку до контексту”.

Приклад[3]:

Проект Закону “Про адміністративно-територіальний устрій України» в редакції Мінрегіонбуду станом на 12.11.10. Процитуємо статтю 2 проекту:

«Стаття 2. Система адміністративно-територіального устрою України

1. Систему адміністративно-територіального устрою України складають Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села, які є адміністративно-територіальними одиницями.

2. Адміністративно-територіальна одиниця - це цілісна частина території України, визначена відповідно до Конституції України та цього Закону з метою створення територіальної основи діяльності державних органів, територіальних громад та органів місцевого самоврядування.

3. Систему адміністративно-територіального устрою України складають адміністративно-територіальні одиниці трьох рівнів:

перший рівень - Автономна Республіка Крим, області, міста зі спеціальним статусом - Київ та Севастополь;

другий рівень - райони;

третій рівень - міста (за винятком міст Києва та Севастополя), селища, села.

4. Міста, селища, села як населені пункти поділяються на міські та сільські.

До міських населених пунктів  належать міста та селища.

До сільських населених пунктів належать села.»

Як бачимо із статті 2 закону, термін - село(селище, місто) означає в одному випадку - адміністративно-територіальну одиницю, в іншому населений пункт. Таке накладання штучно створеної юридичної конструкції(село-адміністративно-територіальна одиниця) на зрозумілий усім термін - село(селище, місто), як населений пункт породжує проблеми у самому законопроекті, а в реальному житті призведе до значних негативних наслідків.Це підтверджується нормами інших статей.

Так у статті 12 визначається, що таке село, як АТО: «Село - це адміністративно-територіальна одиниця з переважно сільською садибною забудовою і кількістю населення, яка, як правило, становить не менш як 200 жителів…» . В той же час  стаття 14 вводить новий термін «невеликі поселення»: «Невеликі поселення, що не відповідають вимогам, установленим у статтях 10, 11, 12 цього Закону, … не є окремими адміністративно-територіальними одиницями і разом з їх територією з урахуванням пропозицій жителів цих поселень та відповідних сільських, селищних, районних рад, районних державних адміністрацій включаються в установленому порядку до складу, як правило, найближчих сіл, селищ відповідного району.»

Отже зрозуміти статтю 12 можна таким чином, що близько 30% українських сіл, а саме така їх кількість має населення менше 200 осіб, буде ліквідовано шляхом їх включення до складу інших сіл. Звичайно є сумнів, що автори проекту саме це мали на увазі, але саме так виходить із тексту законопроекту.

До того ж близько 18 тисяч сіл, що мають населення понад 200 осіб, отримають статус адміністративно-територіальної одиниці, а відтак органи місцевого самоврядування. Тобто замість скорочення кількості сільрад ми отримаємо їх суттєве збільшення, що ще більше посилить навантаження на бюджет і подрібнить нинішні сільради.

Мало того, за новим проектом територія села(селища , міста) включатиме і навколишні території, тобто між ними не буде так званих «нічийних» територій - всі території знаходитимуть в межах села(міста, селища). Тут відразу виникне питання і щодо режиму руху транспорту - в межах і поза межами села(міста, селища), тобто все одно виникне потреба розділити де закінчується село, як АТО, а де, як населений пункт, відразу постане питання також про порядок зміни цільового призначення земельних ділянок, адже наше законодавство для ділянок в межах міста, селища , села передбачає значно простіші способи змін цільового призначення.

Цей короткий аналіз застосування одного терміну «село» для різного змісту показує   проблеми, які таке застосування може породити у реальному житті.

Використання слів іншомовного походження

За останні роки законодавці дедалі більше використовують іншомовні слова. В умовах становлення в Україні ринкових відносин така тенденція на перший погляд цілком об’єктивною, проте не є виправданою.

Входження у національну мову іншомовних слів відбувається протягом тривалого часу, який є тим фільтром, котрий залишає уживаними лише невелику частину іншомовних слів з усього масиву «модних» чи «нав’язаних окупантом» слів та термінів. Скороспіле закріплення у нормативних актах іншомовних слів та термінів без навіть спроби пошуку адекватного українського замінника розмиває цілісність мови взагалі та юридичної термінології зокрема.

Вважається, що використання іншомовних слів може бути виправдане лиш у випадку, коли таке слово іншомовного походження вже цілковито інтегрувалося в українську мову і йому нема українського замінника. Проте однозначної вимоги щодо заборони чи дозволу використання в законі іншомовних слів існувати не може.

Так, буквальне розуміння жорсткої заборони використання в тексті нормативних актів іноземних слів і термінів (понять) за наявності рівнозначних слів і термінів (понять) в українській мові може призвести до зворотного ефекту, оскільки в ряді випадків при складанні юридичного документа важко обійтися без іноземного терміна. Ряд термінів уже настільки міцно увійшов у повсякденну та юридичну мови, що без них взагалі неможливе складання правових документів. Тому більш коректними видаються спроби викласти правила використання іноземної термінології.[4]

Мовимо про техніку використання іноземних слів у законотворчості. По-перше, при конкуренції з іноземним словом (поняттям) перевагу треба віддавати слову українського походження за винятком випадків, коли укра­їнський варіант став архаїзмом і в загальновживаній мові не використовується. По-друге, при конкуренції зі словами іноземного походження перевага надається більш відомому слову. По-третє, запозичені слова по­винні застосовуватися у суворо визначеному їх значенні й оптимально вписуватися в зміст тексту національного закону.[5]

Необхідно враховувати, що слова іншомовного походження (запозичення) в мові закону представлені в трьох різновидах.

По-перше, це іноземні слова, що походять із термінології римського права, а також обумовлені необхідністю привести українське законодавство у відповідність з міжнародними та правовими стандартами: референдум, дискримінація, конвенція.

До другої групи відносяться іншомовні терміни різних галузей знань, особливо економічної: овердрафт, тратта.

Третю групу запозичень у мові закону складають цілковито іноземні слова, що увійшли у наше повсякденне життя: документ, кредит, пенсія.[6]

Перша і третя група запозичень можуть вільно використовуватися законодавцем. Що ж до термінів другої групи, слід уникати їх немотивованого застосування, оскільки їхній зміст без спеціального коментаря відомий лиш вузькому колу фахівців. Слід також пам’ятати, що запозичення дуже зручно використовувати для маскування недосить ясних ідей. Звичайно, таке застосування запозичень у мові закону неприпустиме. Невпорядковане застосування нових іноземних слів у законодавчому акті не повинно служити прикриттям дефектів правотворчості, але не слід уникати іноземних слів, якщо вони сприяють точності вираження.[7]

В кожному окремому випадку вибір того чи того способу створення нормативних понять повинен бути продуманий з особливою ретельністю. Головні правила, яких має дотримуватися законодавець при заміні іншомовних термінів українськими:

- необхідно, щоб такий термін точно відповідав змісту слова, що замінюється;

- нема потреби у штучній заміні слів іноземного походження, які вже міцно увійшли в наше користування, або вони загальновідомі й зрозумілі в конкретній сфері, а тому можуть бути використані законодавцем без обме­жень.

З 1998 року у Великій Британії в рамках реформи процесуального права[8] ведеться робота з очищення правил судівництва від не зрозумілої рядовим громадянам термінології. В Україні ж процес зворотний - триває заміна українських термінів у законодавстві на іноземні або штучно сконструйовані.

Приклади:

Законопроект „Про сільський екотуризм”, ст. 1 - Визначення термінів: „сільський екотуризм - тимчасовий відпочинок у сільській місцевості (селі) в оздоровчих, естетичних або пізнавальних цілях, пов’язаний з перебуванням в будинку сільського господаря й використанням туристичних ресурсів місцевості;

послуги із сільського екотуризму - послуги сільських господарів щодо бронювання, розміщення, харчування, рекреації, екскурсійного, транспортного, інформаційно-рекламного обслуговування, організації культурної, спортивної програм тощо, спрямовані на задоволення потреб туристів”.

Перше питання, що виникає: „Чому екотуризм, а не просто сільський туризм?”. Друге: у визначенні екотуризму мова йдеться про відпочинок, а серед послуг уже вживається - рекреація. Це напевне щоб краще зрозуміли селяни де-небудь на полонині. Новий тлумачний словник української мови пояснює слово „ рекреація” як відпочинок, канікули.[9]

Законопроект “Про благодійництво та благодійні організації”

(нова редакція) №163071 містить як ніколи багато іншомовних слів, частина з яких уже стала досить вживаними, а частина є зовсім новими для української мови.

Ось лише перелік деяких із таких слів: бенефіціар,  меценат, грант, ендавмент, резидент, сервітут, волонтер, акредитація.

Засмічування юридичних текстів новими іншомовними словами, яке відбувається сьогодні швидкими темпами є не тільки впливом моди та інтернету, коли молоді автори законопроектів використовують новітні публікації чи користуються англомовними текстами, а є елементарними лінощами розробників, які замість того, аби відшукати українське слово відразу пишуть іноземний термін мотивуючи свій вибір тим, що українського терміну розробник не знає, а шукати не хоче.

Жаргон

Стосовно зворотів розмовної мови та її експресивних форм особливу увагу слід приділити тому, що введення в нормативний акт штучних (канцелярських, бюрократичних, діалектних) термінів майже неприпустиме.

Але як і у випадку з іншомовними словами, в практиці бувають винятки застосування жаргонних слів, за якими закріпилося розуміння окремих понять.

Окремі автори вважають застосування жаргону явищем, зумовленим хоч і не частою, проте необхідністю застосування професійної лексики (наприклад, „пасажиропотік”), що є фактично професійним жаргоном. А так само у випадках комунікативної правової доцільності (коли законодавець для досягнення максимально швидкого правового ефекту може використовувати жаргон або іншу нестандартну лексику (наприклад, „відмивання кош­тів”)62, а також якщо жаргонний відтінок уже мало примітний через повсякденне використання.

Приклад - Закон України „Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” (ВВР), 1991, № 22, стор.262):

„Стаття 1. Вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необгрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі „двійками”, „трійками”, особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України …

Стаття 5. Не підлягають поверненню (компенсації) будівлі та інше майно, що було націоналізовано (муніципалізовано) на підставі відповідних нормативних актів”.

Як бачимо, у ст.1 законодавець свідомо пішов на використання в законі понять „двійка” і „трійка”, які не є юридично визначеними, проте стали зрозумілим для всіх жаргонним терміном. Проте в ст.5 цього ж Закону застосування терміну „муніципалізовано” виглядає недоречним, оскільки сам термін, по-перше, іншомовний, по-друге, незрозумілий для більшості не тільки громадян, а й спеціалістів, оскільки в Україні досі не визначено цього поняття. Щодо самого терміну, то тут його важко означити і як жаргонним, і як професійним, оскільки він не набув для України значного поширення.

Професійна лексика

Вище вже частково йшлося про професійну лексику або вузькопрофесійні поняття в законодавстві. Закони все-таки - загальновживані документи, що їх, навіть регулюючи галузеві проблеми, використовують люди без спеціальної професійної підготовки (наприклад, судами при вирішенні спорів), тому в законах слід якомога менше вдаватися до професійної термінології. Проте навряд чи можливо взагалі не використовувати вузькопрофесійні терміни в нормативних актах.

Для цього слід дотримуватися певних правил:

1). При використанні професіоналізмів слід віддавати перевагу найбільш відомим для означення поняття, про яке йдеться в акті, і які фактично стали частиною звичайної розмовної лексики;

2). Переносити значну частку регулювання питань, що потребують використання вузькопрофесійних термінів та понять, на рівень більш низького за юридичною силою акта (в Постанови Уряду, накази міністерств), розрахованого на використання переважно фахівцями.

Приклад - Закон України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (ВВР, 1991, № 16, стор.200):

„Стаття 2. Визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій

4) зона посиленого радіоекологічного контролю - це територія з щільністю забруднення грунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 1,0 до 5,0 Кі/км2, або стронцію від 0,02 до 0,15 Кі/км2, або плутонію від 0,005 до 0,01 Кі/км2 за умови, що розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів перевищує 0,5 мЗв (0,05 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період…

Стаття 17. Організація медичного обстеження і оздоровлення осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи

При стійких незворотних морфологічних змінах та порушеннях функцій органів і систем організму, неефективності будь-яких видів реабілітаційних заходів, а також після досягнення пенсійного віку, в тому числі на пільгових умовах, група інвалідності встановлюється безстроково”.

У зазначених статтях законодавцем вжито досить багато суто професійної лексики, цифр і медичних понять. Це нетипово для закону. Проте в ситуації, коли законодавець прагнув забезпечити стабільність норм, щодо на­дання пільг громадянам, які напряму пов’язані з рівнем забруднення, таке загромадження тексту статті фізичними термінами можна якось виправдати, хоча у подібному випадку в багатьох західних державах усі ці цифри були б винесені в додаток до закону.

Скорочення/абревіатури

Як правило, в законодавчій техніці не допускається використання скорочень. Це особливо актуально для законів, менш суворо для нормативних актів виконавчої влади. Але в обох випадках із правил є винятки і йдеться передусім про скорочення у вигляді „абревіатури” - скорочення, утвореного з перших літер слів, що утворюють певне словосполучення.

Вирізняють власне правові абревіатури (ЦПК України, КЗПП України,…) та мігруючі, тобто такі, що притаманні галузевій лексиці, але які стали загальновживані й зрозумілі. Саме останні можуть більше вживатися саме в актах виконавчої влади.

Приклад - спільний акт двох відомств України - Міністерства транспорту й Міністерства економіки:

„ПОСТАНОВА

№ 130/488 від 08.04.99

Про визнання такою, що втратила чинність, постанови Міненерго та НКРЕ від 08.09.98 № 164п/1152.

№ 26-20/306 від 09.09.94

2. З метою контролю за впровадженням ЕККА в сфері торгівлі, громадського харчування і послуг Уряду Криму, виконавчим комітетом обласних Рад народних депутатів, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів Головні державні податкові інспекції щоквартально інформувати Комісію Кабінету Міністрів України про хід виконання постанови Кабінету Міністрів від 19.01.94 № 14 (14-94-п) „Про терміни впровадження елек­тронних контрольно-касових апаратів у підприємствах сфери торгівлі, громадського харчування та послуг”.

Постає запитання: чи відповідає вимогам законодавчої техніки використання цих абревіатур?

Приклад: Законопроект «Про регулювання містобудівної діяльності» містить статтю 2 частина 3 якої викладена таким чином: ««3. Містобудівна документація розробляється на паперових і електронних носіях на оновленій картографічній основі в цифровій формі як набори профільних геопросторових даних у державній геодезичній системі координат УСК-2000 і єдиній системі класифікації та кодування об’єктів будівництва для формування баз даних містобудівного кадастру.»

Це вперше на рівні закону у статті вживається абревіатура «УСК-2000», що є не типово та неприпустимо для закону. Згідно природи закону, як нормативно-правового акту вищої юридичної сили, така деталізація щодо системи координат не є прийнятною для закону. Правда тут є і ще низка запитань: «оновлена картографічна основа» , що це таке? Наскільки вона має бути оновлена, які для цього мають бути часові чи інші критерії, і чи оновлена значить чинна?

Абревіатури можна класифікувати у такий спосіб[10]:

1) загальноприйняті, що не потребують додаткових пояснень (наприклад: МВС, АЕС);

2) спеціальні, що мають більш вузьке використання й зрозумілі спеціалістам без додаткового пояснення (ЦПК, ЦК, …);

3) індивідуальні, що мають досить вузьке використання і потребують в тексті одноразового, але обов’язкового пояснення (наприклад: ЕККА - електронний контрольно-касовий апарат, ВТУ - виправно-трудова установа).

Використанням абревіатур не слід зловживати, оскільки вони, особливо спеціальні, подані без розшифрування, можуть значно ускладнити розуміння акта або взагалі допустити його неправильне тлумачення.

Запитання для самоперевірки та додаткового вивчення:

1) Що ви можете сказати про практику застосування професійної лексики в законодавстві?

2) Пошукайте по базі Законодавство приклади використання у законах та постановах Уряду професійної лексики, обґрунтуйте необхідність її застосування в цих актах.

3) Подумайте, яким українським терміном можна замінити терміни «грант», «реципієнт», «волонтер». Оцініть  переваги та недоліки такої заміни.


[1] Це правило є справедливим загалом для парламентів. Воно було актуальним і для Верховної Ради України до березня 2010 року. Після формування у Верховній Раді дисциплінованої більшості та введення в практику голосувань голосування одним депутатом за багатьох інших наведені тут правило втратили актуальність. Проте ми маємо надію, що в недалекому майбутньому все зміниться і Верховна Рада України поверне собі реальний статус законодавчого органу де депутати приймають рішення виходячи із логіки, а не за командою. (примітка автора)

[2] Висновок Конституційного Суду України №2=в/99 від 02.06.1999 року

[3] Більш детально аналіз викладено http://old.csi.org.ua/www/?p=1472#more-1472

[4] Шугрина Е.С. Техника юридического письма: Учеб.-практ.пособие. - М.2000.-с.57

[5] Законодательная техника под. ред. Тихомирова Ю.А. М., 2000, с..155

[6] Губаева Т.В. , А.С. Пиголкин. Лингвистические правила законодательной техники.// Проблемы юридической техники: Сборник статей/под ред. В.М. Баранова. - Нижний Ногород, 2000. - с.277

[7] Там само., с 277

[8] Справочник по нормотворческой технике. Москва, Издательство БЕК, 2002,с.29

[9] Новий тлумачний словник української мови. В. Яременко, О. Сліпушко, Аконіт, 1996., с. 112.

[10] Законодательная техника под. ред. Тихомирова Ю.А. М., 2000, с..157-158

Новини

2015-04-09
Обговорення проекту Закону України щодо розпорядження земельними ділянками.

2015-03-25
“Про землю”

2015-03-17
Законопроекти для повного проведення реформи у сфері децентралізації.

2015-03-16
З Хмельницького розпочався процес обговорення впровадження в життя Закону «Про добровільне об‘єднання територіальних громад».

2015-03-11
Методичне забезпечення формування спроможних територіальних громад.

Опитування

Ваше відношення до купівлі-продажу земель с/г призначення

  • Торгівля землею не припустима. (54.0%, 76 по голосам)
  • Купвля-продаж виключно громадянам України не більше 50 га. на особу. (28.0%, 40 по голосам)
  • Купвля-продаж фізичним та юридичним особам без обмежень. (10.0%, 14 по голосам)
  • Купвля-продаж виключно громадянам України без обмежень. (8.0%, 11 по голосам)

Загалом проголосувало: 141

Загрузка ... Загрузка ...
© 2009 Інститут громадянського суспільства
Україна, м. Київ, 01103 бул. Дружби народів, 22, кім.21
Тел: (+38044) 529-73-94