На головну Написати лист



ТЕРМІНОЛОГІЯ (1)

Значення термінології закону в регулюванні суспільних відносин

У попередній параграфах ми уже неодноразово звертали увагу на те, що закон, який регулює найбільш важливі суспільні відносини має бути максимально точним та зрозумілим, має бути чітко визначено предмет його правового регулювання.

Все це можна досягнути лише за однієї умови - в законі чітко та однозначно визначено терміни, якими він оперує, ці терміни є природніми для української правової системи і вони не вступають у конфлікт із термінами, які є звичними і якими користуються в житті люди уже досить тривалий час.

Виходячи із такого підходу, мовне викладення нормативно-правового акта доцільно починати з чіткого визначення змісту, який стоїть за поняттями, що в ньому застосовуються. Без визначених нормативних понять, як без базових конструкцій, важко із всієї маси передбачуваних норм створити чіткий текст закону.

Значення юридичних термінів важко переоцінити. Перш ніж виконувати той чи той правовий припис, суб’єкт правових відносин повинен знати, чого від нього вимагають, тобто що має на увазі законодавець під конкретними поняттями, інакше залишиться незрозуміло, що саме й чому це від нього вимагається. Якщо, скажімо, держава карає за хуліганство, то вона зобов’язана законодавчо визначити, що розуміється під хуліганством з право­вої точки зору, інакше будь-які санкції втрачають зміст. Аналогічна ситуація має місце і коли держава надає суб’єкту правовідносин певні права.

На практиці ж закони часто регулюють суспільні відносини, між тим не даючи визначення базовим поняттям. Це, в свою чергу, призводить до вільного тлумачення терміна виконавчими та іншими правозастосовчими орга­нами й виникнення спорів.

Проблему чіткого визначення законодавчих термінів в українському законодавстві важко назвати надуманою. Проаналізуємо, для прикладу, одне із рішень Конституційного Суду України, а саме Рішення Конституційного Суду України № 5-рп від 3 червня 1999 року в справі за конституційним поданням Служби безпеки України, Державного комітету нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 ст.12 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, частин четвертої та п’ятої ст. 22 Закону України „Про міліцію” і частини шостої ст. 22 Закону України „Про пожежну безпеку” (справа про офіційне тлумачення терміна „член сім’ї”).

Підставою для розгляду справи, згідно зі ст.93 Закону України „Про Конституційний Суд України”, була практична необхідність у з’ясуванні або роз’ясненні, офіційній інтерпретації термінів: „член сім’ї” військовослуж­бовця, працівника міліції, особового складу державної пожежної охорони (пункт 6 ст.12 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, частина четверта ст.22 Закону Украї­ни „Про міліцію”, частина шоста ст. 22 Закону України „Про пожежну безпеку”), „член сім’ї”, який проживає разом з працівником міліції (частина п’ята ст.22 Закону України „Про міліцію”), „член сім’ї”, який перебуває на утриманні військовослужбовця (пункт 6 ст.12 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”).

Що саме це означає? А те, що законодавець Законом України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (2011-12) (з наступними змінами), Законом України „Про міліцію” від 20 грудня 1990 року № 565-XII (565-12) (з наступними змінами), Законом України „Про пожежну безпеку” від 17 грудня 1993 року № 3745-XII (3745-12) (з наступними змінами) встановив певні суспільні відносини, у даному випадку наділив суб’єктів цих відносин певними правами, при цьому не визначивши чітко коло таких суб’єктів. Поняття „член сім’ї”, у тому числі „член сім’ї”, який перебуває на утриманні суб’єкта права на пільги чи проживає з ним, у контексті цих законів залишалося не визначеним.

Більше того, в пункті 2 мотивувальної частини Рішення Конституційний Суд України установив, що узагальнюючі норми-дефініції щодо понять „член сім’ї” та „утриманство” відсутні в Конституції України та чинних нор­мативних актах різних галузей законодавства (у тому числі 24 законах України, якими встановлюються пільги на оплату житлово-комунальних послуг, і ще близько 40 законах України, в яких вживаються терміни, що підлягають офіційному тлумаченню, низки міжнародних угод, ратифікованих Україною). Не розроблено єдиного критерію розуміння цих термінів і у відповідній, в тому числі науковій, літературі.

Лише на основі глибокого та системного аналізу всього законодавчого поля Суд зміг встановити зміст, що стоїть за терміном, який дуже широко використовується в законодавстві. При цьому Конституційний Суд України виходив з об’єктивної відмінності його змісту від галузі законодавства (пункт 6 мотивувальної частини Рішення).

До винесення рішення Конституційним Судом України існували деякі розбіжності в застосуванні зазначених законів (адже саме вони стали причиною цілої низки конституційних подань, що були об’єднані для єдиного судового провадження). В результаті цих розбіжностей, причина яких полягає саме у відсутності чіткого визначення термінів законодавцем, органи виконавчої влади не могли чітко та справедливо застосовувати закони. Отже, насамперед, через це потерпали люди.

Саме чіткість правових понять, однозначність їхнього змісту стають необхідною передумовою однозначності й справедливості нормативно-правових рішень. Тому при викладенні нормативно-правових приписів законотворець повинен особливу увагу надавати термінології законодавчого акта, забезпечити чітке розуміння термінології, що застосовується не лише на етапі написання проекту закону, а й на всіх подальших етапах його застосування.

На жаль, на практиці проблемі нормативної термінології в українському законодавстві не приділяється належної уваги. Хоч і існують певні застереження щодо точності застосування термінології, відповідності юридичного терміна його змісту та єдності термінології, але вони не вирішують і частки питань, пов’язаних із використанням термінології. Як наслідок, при складанні закону законотворець більше зосереджується на регулюванні суспільних відносин, логічному викладенні правових норм, використовуючи при цьому юридичні терміни у власному розумінні та, і це головне, не підходить до застосування критичного підходу до викорис­тання термінів, тобто не запитує себе, чи зрозуміло буде органу влади або громадянам, , який саме зміст стоїть за терміном, що використовується в конкретному законі, та наскільки він відповідає обсягу та змісту термінів, що вже встановлені в законодавстві.

Неналежна увага, що надається нині питанню термінології та нормативних дефініцій в українському законодавстві, має історичне підґрунтя.

Включення нормативних визначень у закони радянського періоду не було широко поширеним законотворчим прийомом. Пояснюється таке становище перш за все стабільністю правового механізму в цілому. Коли радянський законодавець надавав визначення базовим поняттям, юридична наука формувала понятійний апарат законодавства в правосвідомості суспільства. Судова практика надавала уточнення визначень понять, що були необхідні для правозастосування, в керівних роз’ясненнях Пленуму Верховного Суду спочатку СРСР, а потім й України.(Зокрема цікавими тут є роз’яснення Пленуму Верховного Суду України щодо застосування судами норм Закону «Про корупцію», який виписаний з точки зору юридичної техніки настільки слабо, що дає змогу органам СБУ та МВС досить вільно їх застосовувати для складання протоколів про корупцію)

Останніми десятиріччями ситуація з кількістю та якістю законів кардинально змінилася. Законодавство перехідного періоду складають нормативно-правові акти зі швидко змінюваними правовими положеннями, що значно ускладнює їхнє правозастосування. Зміни, які дуже часто вносяться у закони часто не є аргументованими і не враховують регулювання правовідносин, що уже виникли на основі норм, які змінюються.

Нові законопроекти, які часто готують молоді люди, які володіють англійською мовою, необґрунтовано вводять нові «англізовані» терміни і поруч починають паралельно існувати нові і старі терміни, які є або тотожними, або частково різними.

Все це призводить до ситуації, коли виникає багато суперечностей і спорів з точки зору використання та застосування конкретних правових понять, тому чітке визначення юридичних термінів стає першорядною умовою забезпечення принципу законності та становлення правової держави.

Варто відмітити, що питанням  термінології в законодавстві зараз активно стали приділяти дослідники філологи та юристи, аби поліпшити ситуацію.

В 2000 році в Україні було розроблено Державний стандарт України ДСТУ 3966-2000: «Термінологія. Засади і правила розроблення стандартів на терміни та визначення понять.»

Не зважаючи на те, що даний стандарт не має прямого відношення до законів, але велика робота, здійснена його розробниками з визначення підходів до формулювання термінів є дуже цінною і може застосовуватись розробниками законопроектів.

Далі розглянемо основні правила застосування термінології в нормативно-правових актах і проблеми, з якими стикається законотворець. Для цього поставимо перед собою основні питання, що виникають у зв’язку із застосуванням термінології в законодавстві, зокрема:

- які загальні вимоги висуваються до юридичної термінології?

- коли потрібно надавати визначення юридичному терміну?

- в яких законодавчих актах слід розташовувати нормативні визначення?

- яким вимогам має відповідати нормативне визначення?

Для цього спочатку визначимося, що саме ми розуміємо під словами, що їх уживатимемо.

При вивченні проблеми застосування юридичних термінів в законодавчих актах маємо розрізняти слова „поняття” і „визначення”.

Поняття - результат узагальнення суттєвих ознак об’єкта дійсності, розуміння кимось чого небудь, що склалося на основі якихось відомостей, власного досвіду[1].(коротка назва чогось).

Визначення - сукупність ознак та властивостей, що складають таке явище. Синонімом слова „поняття” виступає слово „термін”, а синонімом „визначення” - „дефініція” . Наприклад: „угода” - це поняття, а „дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов’язків” - це визначення угоди.

При цьому під час аналізу викладення нормативних понять у законодавстві найчастіше йдеться про юридичні терміни.

В ДСТУ 3965-2000 досить у концентрованому вигляді викладені вимоги до терміна: «Г.1 Термін позначає логічне наукове поняття, яке в сукупності з іншими поняттями певної предметної галузі є складником нукової теорії. Для термінів використовують різні лексичні форми: простий термін(вісь, рідина, зуб, коло), складний термін (вологін, листоноша..), термін - словосполука(складений термін) (випробовування на ріщинотривкість…), термін-символослово(а-частина, уран-235..).»

Як бачимо, загальні вимоги до термінів взагалі є цілком справедливі і для термінів юридичних.

Юридичний (правовий) термін - це слово (або словосполучення), що уніфіковано використовується в сфері правових відносин, має визначення відрізняється заданою моносемичністю (тобто строгою зміс­товною визначеністю, однозначністю), функціональною стійкістю.[2]

Як бачимо, вже саме визначення юридичного терміна передбачає деякі вимоги до нього, а саме відповідність змісту юридичного терміна правовому визначенню, однозначність юридичного терміна, функці­ональна стійкість.

Варто сказати, що не всі юридичні терміни мають своє визначення у законах. Частина юридичних термінів мають усталене визначення в науковій юридичній літературі[3] і їх застосування в наукових публікаціях не потребує визначення. Проте пряме застосування таких, ніби й усталених юридичних термінів у законодавстві, без їх нормативного визначення не бажане.

Терміни, які вживаються у законах не всі мають характер юридичних, штучно створених юристами спеціально для того чи того законодавства. В законах в основній більшості використовуються терміни , які є звичними для громадян, а також терміни із спеціальних галузей(фінансів, техніки, медицини, тощо)

Питання для додаткового вивчення та самоперевірки:

1. Спробуйте пояснити термін «регіон» використовуючи його розуміння у різних галузях та українському законодавстві.

2. У чому відмінність «складного» терміну від «складеного»?

3. Спробуйте дати визначення терміну «меблі»?


[1] Тлумачний словник сучасної української мови: Загальновживана лексика: Близько 60000 слів/за заг.ред. проф.. Калашника. - Х, :ФОП Співак Т.К., 2009. - с.700

[2] Законодательная техника под. ред. Тихомирова Ю.А. М., 2000, с..81

[3] Артикуца Н.В. Законодавчі терміни та їх визначення.  Наукові записки. Том 90. Юридичні науки., с 39

Новини

2015-04-09
Обговорення проекту Закону України щодо розпорядження земельними ділянками.

2015-03-25
“Про землю”

2015-03-17
Законопроекти для повного проведення реформи у сфері децентралізації.

2015-03-16
З Хмельницького розпочався процес обговорення впровадження в життя Закону «Про добровільне об‘єднання територіальних громад».

2015-03-11
Методичне забезпечення формування спроможних територіальних громад.

Опитування

Ваше відношення до купівлі-продажу земель с/г призначення

  • Торгівля землею не припустима. (54.0%, 76 по голосам)
  • Купвля-продаж виключно громадянам України не більше 50 га. на особу. (28.0%, 40 по голосам)
  • Купвля-продаж фізичним та юридичним особам без обмежень. (10.0%, 14 по голосам)
  • Купвля-продаж виключно громадянам України без обмежень. (8.0%, 11 по голосам)

Загалом проголосувало: 141

Загрузка ... Загрузка ...
© 2009 Інститут громадянського суспільства
Україна, м. Київ, 01103 бул. Дружби народів, 22, кім.21
Тел: (+38044) 529-73-94