Однією з типових помилок законотворця є не виправдане застосування юридичних конструкцій побудованих на «негативі» чи на «забороні».

Застосування таких конструкцій у законах слід максимально обмежувати, особливо коли мова йде про «звичайні» закони, а не такі нормативні акти, як «Правила дорожнього руху», чи різноманітні інструкції. Адже лише там нормо творець юридичною конструкцією, побудованою на «негативі» чи «забороні» звертає увагу користувача, що певна дія є забороненою і порушення цієї заборони матиме певні негативні наслідки.

Наприклад: «сідати чи виходити з вагону поїзду яких рухається забороняється(не допускається)» - наслідком може бути травма чи смерть порушника. Або інший приклад: конструкція - «звіт про сплату податків подається не пізніше п’ятого числа наступного за звітним місяця» містить в принципі зайвий припис «не пізніше», але його вживання не спотворює правову норму, а лише звертає увагу користувача , що не надання чи надання звіту після цього терміну веде до санкцій.

Проте вживання таких конструкцій, базованих на «негативі» чи «забороні» у законі, що визначає повноваження, може мати зовсім інші наслідки, ніж ті, про які думав розробник закону.

Показовим прикладом тут є законопроект №7245 від 12.10.2010 «Про заборону Кабінету Міністрів України відносити до переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності, певних послуг»

Законопроект є дуже коротким:

«Верховна Рада України постановляє:

І. Заборонити Кабінету Міністрів України відносити до переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності, такі послуги:

1) проведення лекційних, лабораторних, практичних та семінарських занять для студентів, курсантів, коли такі заняття були пропущені;

2) забезпечення обмундируванням студентів, курсантів та працівників вищих навчальних закладів, статутами яких передбачено носіння форменого одягу;

3) надання у користування документів з читальних залів та відділів зберігання фондів бібліотек;

4) забезпечення оформлення студентських та учнівських квитків і залікових книжок;

5) забезпечення оформлення документів про освіту державного зразка.

II. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.»

Аналізуючи цей законопроект, можна наприклад припустити, що до переліку платних послуг, можна відносити: «надання у користування книг з читальних залів», адже в проекті йде мова про «документи», а не книги; оформляти за плату перепустки в навчальні корпуса, читальні зали, гуртожитки і т.п, адже цього також не має в переліку; проводити за плату обов’язкові колоквіуми , конференції і багато інших назв форм навчального процесу навіть без пропусків.

Отже законодавець, сам того не бажаючи відкриває можливості вводити безліч платних послуг.

Поза увагою законодавця залишився факт, що проблема платних послуг є наслідком іншої типової помилки законодавчої техніки: - порушення єдності термінології. Закони «Про освіту» та «Про вищу освіту», які стосуються одного предмету правового регулювання, а саме освіти,  оперують різними поняттями послуг, за які можна стягувати плату.

Ще однією типовою помилкою що присутня в цьому законопроекті є надзвичайно довга назва, яка може бути значно коротшою та змістовнішою: «Про заборону Кабінету Міністрів України відносити до переліку платних послуг окремі послуги у сфері освіти»