На головну Написати лист



Аналіз законопроекту 7245 від 12.10.2010 «Про заборону Кабінету Міністрів України відносити до переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності, певних послуг»

Мета законопроекту:

Заборонити Кабінету Міністрів відносити до переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності, певних послуг, які на думку авторів законопроекту є найбільш важливими.

Стан правового регулювання у цій сфері:

Сьогодні питання правового регулювання освітньої діяльності в Україні регулюється такими законами:

  • 1. «Про освіту» ( Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, N 34, ст.451 );
  • 2. «Про загальну середню освіту» ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, N 28, ст.230 );
  • 3. «Про професійно-технічну освіту»( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1998, N 32, ст.215 );
  • 4. «Про вищу освіту» ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, N 20, ст.134 )
  • 5. Право на надання додаткових платних послуг навчальними закладами визначається у законі «Про освіту»:

Стаття 61. Фінансово-господарська діяльність навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти

3. Кошти закладів і установ освіти та науки, які повністю або частково фінансуються з бюджету, одержані від здійснення або на здійснення діяльності, передбаченої їх статутними документами, не вважаються прибутком і не оподатковуються.

4. Додатковими джерелами фінансування є:
кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів;
плата за надання додаткових освітніх послуг;
добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян;
інші кошти.

5. Розмір плати за весь строк навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів або за надання додаткових освітніх послуг встановлюється навчальним закладом у грошовій одиниці України - гривні, з урахуванням офіційно визначеного рівня інфляції за попередній календарний рік.

Розмір плати за весь строк навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів або за надання додаткових освітніх послуг встановлюється у договорі, що укладається між навчальним закладом та особою, яка навчатиметься, або юридичною особою, що оплачуватиме навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів або надання додаткових освітніх послуг, і не може змінюватися протягом усього строку навчання. Типовий договір затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти і науки.

Розмір плати за весь строк навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів або за надання додаткових освітніх послуг публікується у загальнодержавних друкованих засобах масової інформації та інформаційних збірниках спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі освіти і науки.

Кошти, отримані навчальним закладом як плата за навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів або за надання додаткових освітніх послуг, не оподатковуються і не можуть бути вилучені в доход держави або місцевих бюджетів. Зазначені кошти знаходяться у розпорядженні навчального закладу за умови, якщо вони спрямовуються на статутну діяльність навчального закладу.

Плата за навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів або за надання додаткових освітніх послуг може вноситися за весь строк навчання, підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації кадрів або надання додаткових освітніх послуг повністю одноразово або частками - помісячно, по семестрах, щорічно.

{ Статтю 61 доповнено частиною 5 згідно із Законом N 2887-III ( 2887-14 ) від 13.12.2001 }

У Законі «Про вищу освіту», поряд із законом «Про освіту» визначаються повноваження
Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади у сфері вищої освіти. Зокрема, щодо КМУ повноваження викладаються у статті 17, частина 1:
Стаття 17. Управління у галузі вищої освіти

Кабінет Міністрів України через систему органів виконавчої влади:

здійснює державну політику у галузі вищої освіти;

організує розроблення та здійснення відповідних загальнодержавних та інших програм;

у межах своїх повноважень видає нормативно-правові акти з питань вищої освіти;

забезпечує контроль за виконанням законодавства про вищу освіту.

Стаття 18 цього закону визначає повноваження Центрального органу виконавчої влади у сфері освіти(міносвіти):

Стаття 18. Повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки, інших центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади

1. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки:

здійснює аналітично-прогностичну діяльність у галузі вищої освіти, визначає тенденції її розвитку, вплив демографічної, етнічної, соціально-економічної ситуації, інфраструктури виробничої та невиробничої сфер, ринку праці на стан вищої освіти, формує напрями взаємодії з іншими ланками освіти, стратегічні напрями розвитку вищої освіти відповідно до науково-технічного прогресу та інших факторів, узагальнює світовий і вітчизняний досвід розвитку вищої освіти;

бере участь у формуванні державної політики у галузі вищої освіти, науки, професійної підготовки кадрів;

розробляє програми розвитку вищої освіти, стандарти вищої освіти;

визначає нормативи матеріально-технічного, фінансового забезпечення вищих навчальних закладів;

здійснює навчально-методичне керівництво, контроль за дотриманням вимог стандартів вищої освіти, державне інспектування;

здійснює міжнародне співробітництво з питань, що належать до його компетенції;

здійснює ліцензування та акредитацію вищих навчальних закладів незалежно від форм власності та підпорядкування, видає їм ліцензії, сертифікати;

здійснює встановлення відповідності документів про вищу освіту та вчені звання;

формує і розміщує державне замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою;

сприяє працевлаштуванню випускників вищих навчальних закладів;

затверджує умови прийому на навчання до вищих навчальних закладів ( z0930-09 );

затверджує статути підпорядкованих йому вищих навчальних закладів та вищих навчальних закладів приватної форми власності;

погоджує статути вищих навчальних закладів державної форми власності, підпорядкованих іншим центральним органам виконавчої влади, вищих навчальних закладів, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим, та вищих навчальних закладів комунальної форми власності;

організовує вибори, затверджує та звільняє з посад керівників підпорядкованих йому вищих навчальних закладів;

погоджує затвердження на посаду керівників вищих навчальних закладів комунальної і приватної форм власності;

організовує атестацію педагогічних і науково-педагогічних працівників щодо присвоєння їм кваліфікаційних категорій, педагогічних та вчених звань;

разом з іншими центральними органами виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади, органами влади Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади комунальної форми власності, забезпечує реалізацію державної політики у галузі вищої освіти і здійснює контроль за втіленням державної політики у галузі вищої освіти, дотриманням нормативно-правових актів про вищу освіту в усіх вищих навчальних закладах незалежно від форми власності і підпорядкування;

здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Як бачимо, ні у статті 17, ні у статті 18 не йде мова про право Уряду чи Міносвіти встановлювати плату за окремі освітні послуги. Це віднесено частиною 5 статті 61 закону «Про освіту» до компетенції навчального закладу. Порядок реалізації цього права має бути викладеним у статуті навчального закладу.

Правда, як всюди в українському законодавстві , в законі «Про вищу освіту» є стаття, яка і стала підставою для прийняття Кабінетом Міністрів рішення про встановлення платних послуг:

«Стаття 65. Платні послуги у галузі вищої освіти та пов’язаних з нею інших галузях діяльності

Вищий навчальний заклад відповідно до свого статуту може надавати фізичним та юридичним особам платні послуги у галузі вищої освіти та пов’язаних з нею інших галузях діяльності за умови забезпечення провадження освітньої діяльності.

Перелік видів платних послуг у галузі вищої освіти та пов’язаних з нею інших галузях діяльності, що можуть надаватися вищими навчальними закладами державної або комунальної форми власності, визначається Кабінетом Міністрів України.

Для надання платних послуг у галузі вищої освіти та пов’язаних з нею інших галузях діяльності вищі навчальні заклади державної та комунальної форм власності можуть створювати структурні підрозділи, які діють на підставі положення, затвердженого відповідно до законодавства та статуту вищого навчального закладу. { Статтю 65 доповнено частиною згідно із Законом N 1024-VI ( 1024-17 ) від 19.02.2009 }

Вищий навчальний заклад не може надавати платні послуги у галузі вищої освіти та пов’язаних з нею інших галузях діяльності на заміну або в рамках освітньої діяльності, що фінансується за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.»

Фактично ми отримали проблему відсутності єдності термінології та однозначного визначення термінів у законах із близьким предметом правового регулювання «Про освіту» та «Про вищу освіту».

Так у законі «Про освіту», який є загальним законом, плата може стягуватись за:

1) весь   строк   навчання;

2) підготовку, перепідготовку,  підвищення  кваліфікації  кадрів;

3)надання додаткових освітніх послуг;

Причому встановлення розмірів оплати належить до компетенції навчального закладу.

Натомість стаття 65 Закону «Про вищу освіту» оперує іншими поняттями. Зокрема тут мова йде про право ВНЗ надавати різні «види платних послуг у сфері вищої освіти та пов’язаних з нею інших галузях діяльності», перелік яких визначається Урядом.

Проте ні у законі «Про освіту», ні у законі «Про вищу освіту» не має визначень основних термінів: освітні послуги, додаткові освітні послуги, послуги у сфері вищої освіти.

Відтак, нині чинне законодавство у сфері освіти не містить чітких норм щодо визначення переліку та вартості платних послуг, які можуть надаватись ВНЗ.

Пропозиції законопроекту:

Автори законопроекту пропонують заборонити Кабінету Міністрів відносити до платних послуг:

  • 1) «проведення лекційних, лабораторних, практичних та семінарських занять для студентів, курсантів, коли такі заняття були пропущені;
  • 2) забезпечення обмундируванням студентів, курсантів та працівників вищих навчальних закладів, статутами яких передбачено носіння форменого одягу;
  • 3) надання у користування документів з читальних залів та відділів зберігання фондів бібліотек;
  • 4) забезпечення оформлення студентських та учнівських квитків і залікових книжок;
  • 5) забезпечення оформлення документів про освіту державного зразка.»

Недоліки законопроекту:

Законопроект не може бути прийнятий у такому вигляді з кількох причин.

Перше - не є доброю практикою приймати закон про заборону, оскільки мета ухвалення закону, здійснення певного правового регулювання, за порушення правил якого можуть бути і певні санкції чи певна відповідальність. Тому цілком логічнішим іти від змісту статті 19 Конституції України, яка визначає принцип, що органи влади діють лише в межах повноважень та у спосіб визначений законом. Все, що поза цим є апріорі не законним.

Друге - юридичні формулювання, використані у проекті закону є дуже сумнівними і навряд чи знайдуть своє застосування на практиці. Наприклад - «надання у користування документів з читальних залів», чи поширюється це не платне користування самими читальними залами, чи комп’ютерами в читальних залах, чи навіть видання студентам книг?

Третє - не вирішивши питання однозначного визначення термінів щодо платних послуг і приведення до єдиної термінології усіх законів у сфері освіти, проблема періодичного впровадження нових платних послуг з неймовірними цінами буде існувати завжди.

Висновки:

Проблема, на розв’язання якої направлений законопроект 7245 від 12.10.2010 є соціально важливою і потребує законодавчого врегулювання. Спосіб вирішення проблеми, запропонований законопроектом є хибним.

Вирішити цю проблему можна виключно шляхом внесення системних змін у закони «Про освіту» та «Про вищу освіту». Зміни мають стосуватись передусім уніфікації термінології і чіткого визначення термінів «освітні послуги», «додаткові освітні послуги» та «платні послуги». До того закони мають містити мінімальний перелік кваліфікаційних ознак для віднесення тієї чи іншої послуги до «платних послуг» та мінімально необхідні процедури обґрунтування, обговорення та впровадження такої послуги. Крім цього в законі має бути визначено, що «платні послуги» мають відноситись до напрямів основної діяльності і лише у такому випадку вони не оподатковуються.

А. Ткачук 18.10.10

Ці матеріали підготовлені Інститутом громадянського суспільства за підтримки, наданої Відділом демократії і врядування Місії USAID в Україні, Молдові та Білорусі відповідно до умов ґранту №121-А-00-03-00008-00 (Програма сприяння Парламенту II: Програма розвитку законотворчої політики) в рамках реалізації проекту з розвитку законодавчої техніки.


Новини

2015-04-09
Обговорення проекту Закону України щодо розпорядження земельними ділянками.

2015-03-25
“Про землю”

2015-03-17
Законопроекти для повного проведення реформи у сфері децентралізації.

2015-03-16
З Хмельницького розпочався процес обговорення впровадження в життя Закону «Про добровільне об‘єднання територіальних громад».

2015-03-11
Методичне забезпечення формування спроможних територіальних громад.

Опитування

Ваше відношення до купівлі-продажу земель с/г призначення

  • Торгівля землею не припустима. (54.0%, 76 по голосам)
  • Купвля-продаж виключно громадянам України не більше 50 га. на особу. (28.0%, 40 по голосам)
  • Купвля-продаж фізичним та юридичним особам без обмежень. (10.0%, 14 по голосам)
  • Купвля-продаж виключно громадянам України без обмежень. (8.0%, 11 по голосам)

Загалом проголосувало: 141

Загрузка ... Загрузка ...
© 2009 Інститут громадянського суспільства
Україна, м. Київ, 01103 бул. Дружби народів, 22, кім.21
Тел: (+38044) 529-73-94