На головну Написати лист



Аналітична записка Про проект Закону України «Про основи державної регіональної політики», підготовлений Міністерством регіонального розвитку та будівництва України від 17 липня 2010 року

•1. Характеристика законодавчого забезпечення формування та реалізації державної регіональної політики в Україні.

Законодавчо питання регіональної політики набуло юридичного змісту з дня ухвалення Указу Президента України № 341/2001 «Про Концепцію державної регіональної політики» 25 травня 2001 року.

Загалом цей документ мав більш теоретично-методичний характер і не містив головного - способу його виконання та індикаторів для моніторингу, а механізми реалізації державної регіональної політики не мали інноваційного характеру.

Не зважаючи на це, Концепція дала поштовх формуванню нормативно-правового забезпечення державної регіональної політики.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2001 р. N 437-р «Про заходи щодо реалізації Концепції державної регіональної політики» затверджено план заходів з реалізації Концепції, який передбачав здійснити цілу низку організаційних заходів та підготувати необхідні проекти законів.

Відтак станом на 27.07.2010 року в Україні у сфері регіонального розвитку діють такі Закон України, які в тій чи іншій мірі регулюють питання формування та реалізації державної регіональної політики:

№ 2411-VI «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» від 01.07.2010 р.;

№ 2856-ІV від 08.09.2005 р. «Про стимулювання розвитку регіонів»;

№1621-IV від 18.03.2004 р. «Про державні цільові програми» ;

№1602-III від 23.03.2000 р. «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного та соціального розвитку України»;

№ 1699-III від 20.04.2000 р. «Про планування і забудову територій»;

№3059-III від 07.02.2002 р. «Про Генеральну схему планування території України».

Проте, не зважаючи на досить широкий перелік законів у сфері аналізу, система законодавчого забезпечення формування та реалізації державної регіональної політики відповідно до кращого європейського та світового досвіду так і не створена.

Чинні на сьогодні закони ухвалювались в різних час, на основі різних концепцій та вирішення локальних завдань, тому не є взаємодоповнюючими та гармонізованими.

Найбільш загально загальні засади регіональної політики визначає закон

N 2411-VI «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» від 01.07.2010 р., який містить окрему статтю:

«Стаття 4. Засади внутрішньої політики у сферах розвитку місцевого самоврядування та стимулювання розвитку регіонів

1. Основними засадами внутрішньої політики у сферах розвитку місцевого самоврядування та стимулювання розвитку регіонів є:

утвердження місцевого самоврядування як фундаменту народовладдя, розширення повноважень місцевих рад шляхом децентралізації функцій органів державної влади, гармонізація загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів;

реформування міжбюджетних відносин на користь місцевого самоврядування, створення умов для розвитку економічної самостійності регіонів;

удосконалення системи адміністративно-територіального устрою на принципах економічної самодостатності та доступності адміністративних (управлінських) і соціальних послуг споживачам цих послуг;

зміцнення матеріальної бази органів місцевого самоврядування та підвищення рівня їх ресурсного забезпечення;

посилення відповідальності представників органів місцевого самоврядування, сільських, селищних, міських голів перед територіальними громадами, що їх обрали;

розроблення та впровадження проектів міжрегіональних економічних зв’язків і транскордонного співробітництва, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності регіонів як основи їх динамічного розвитку;

зміцнення економічної інтеграції регіонів з використанням переваг територіального поділу і кооперації праці;

створення ефективних механізмів забезпечення активної участі територіальних громад та органів місцевого самоврядування у формуванні та реалізації державної регіональної політики;

досягнення високої функціональної спроможності кадрового потенціалу регіонів, передусім шляхом створення системи і технологій залучення інвестицій для підготовки високопрофесійних управлінських кадрів.»

Закон «Про стимулювання розвитку регіонів»

Закон «Про стимулювання розвитку регіонів»(далі ЗСРР)
 N 2850-IV було ухвалено 8 вересня 2005 року на підставі Концепції державної регіональної політики затвердженої Указом Президента України № 341/2001 «Про Концепцію державної регіональної політики» від 25 травня 2001 року.

Предметом ЗСРР законодавець визначив:

«правові, економічні та організаційні засади реалізації державної регіональної політики щодо стимулювання розвитку регіонів та подолання депресивності територій».

Відповідно до ЗСРР реалізація державної регіональної політики здійснюється на основі таких документів:

Державна стратегія регіонального розвитку - затверджується Урядом України;

Регіональні стратегії розвитку - затверджуються відповідно Верховною Радою АРК, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

Проблема 1. Не відповідність чи суперечливість ДСРР та РСР.

Формально регіональні стратегії можуть мати зовсім інші пріоритети, ніж ДСРР, оскільки відповідно до частини 4 статті 3 ЗСРР, регіональні стратегії затверджуються « з урахуванням норм, закладених у державній стратегії регіонального розвитку,».

Жодних вимог, щодо порядку узгодження в РСР державних , регіональних та місцевих інтересів, закон не містить, погодження пріоритетів СРР із пріоритетами , визначеними для регіону ДСРР не відбувається.

Натомість ЗСРР визначає, що «Узгодження діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування у сфері державного стимулювання розвитку регіонів, виконання регіональних стратегій розвитку здійснюється на основі угод щодо регіонального розвитку,».

Тобто в наявності є певна логічна суперечність - вимог щодо узгодження ДСРР та РСР між собою не має, так як не має процедури підготовки та узгодження з регіонами самої ДСРР, зате в подальшому «узгодження діяльності» забезпечується угодами щодо регіонального розвитку.

Звідси не можливо зрозуміти, який з документів для регіонального розвитку має пріоритет: регіональна стратегія розвитку чи угода?

Якщо повернутись до іноземного досвіду, то можна побачити, що наприклад у Франції угода між урядом та регіоном має характер планувального документу, який погоджується та підписується двома сторонами і відтак виконує роль «регіональної стратегії розвитку» в українському розумінні.

Проблема 2. ЗСРР не визначає порядку реалізації та фінансування ДСРР і РСР.

Статті 4 - 5 ЗСРР присвячені угодам щодо регіонального розвитку. Зокрема стаття 4 встановлює, що « Угода щодо регіонального розвитку передбачає: 
спільні заходи центральних та місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування з реалізації в регіоні державної стратегії регіонального розвитку;

спільні заходи центральних та місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування з реалізації регіональної стратегії розвитку

Далі йде мова щодо мінімального змісту угоди та порядку її укладання чи дострокового припинення. Але ні в цих статтях, ні в інших не йде мова про порядок реалізації , фінансування та моніторингу результативності заходів з регіонального розвитку, які реалізовуються або державою або регіоном відповідно до ДСРР чи РСР.

Крім того, якщо у тій же Франції за регіональним рівнем закріплено суттєві самостійні джерела доходів, які дають змогу формувати свої видатки розвитку та планувати виконання спільних заходів розвитку разом із державою, то фінансові ресурси регіонів в Україні де-факто є обмеженими і не дають змоги забезпечити навіть дворічне планування. Так само законом не встановлюються гарантії фінансування заходів по угоді на середньо строкову перспективу.

Адже ні цей закон ні Бюджетний кодекс не встановлюють окремого порядку фінансування заходів згідно згаданих угод.

Проблема 3. Закон не вирішує ні питання стимулювання регіонального розвитку ні розв’язання проблеми депресивності територій.

Як уже було сказано вище, ЗСРР не передбачає сучасних інструментів стимулювання регіонального розвитку, через наприклад «точки росту», перепрофілювання старопромислових районів, створення індустріальних чи наукових парків, тощо; не встановлює порядок залучення до процесу розробки РСР різних суб’єктів розвитку, не визначає стабільних та прогнозованих джерел фінансування заходів з регіонального розвитку.

Поряд з цим, не зважаючи на те, що більшість статей закону 5 із 13-ти, присвячені проблемам депресивності територій, реальних інструментів подолання депресивності закон не визначає і це напевне логічно, оскільки підходи щодо визначення депресивності територій, закладені у законі є не достатньо аргументованими.

Так стаття 6 визначає типи територій, які можуть бути віднесені до депресивних: від регіону до міста обласного значення. В такому підході складно справді віднайти реальні заходи до подолання депресивності. В кожному українському регіоні є досить розвинені території, зокрема обласні центри. Навіть Кіровоград не можна назвати депресивним містом на фоні значних проблем, які є в області. З іншого боку в кожній навіть дуже розвиненій області є периферійні території , які деградують, або невеликі монофункціональні міста і селища, що створювались навколо одного підприємства і після занепаду чи закриття якого відразу попали дійсно в розряд депресивних, але не в розумінні закону.

За відсутності чітких критеріїв у законі, щодо визнання депресивною певної території, в Україні досі таких територій не визначено і реальних програм подолання депресивності не реалізовано.

Якщо вирішити питання щодо чіткого визначення території депресивною, то для програми подолання депресивності можна було б застосувати механізм угоди між урядом та регіоном де б визначались зобов’язання кожної із зацікавлених сторін щодо подолання депресивності.

З цього можна зробити такі висновки:

  • 1. Юридичний зміст ЗСРР не відповідає меті, означеній в преамбулі закону.
  • 2. Інструментарій з регіонального розвитку у вигляді угоди щодо регіонального розвитку між урядом та регіоном(в особі представницького органу) є не достатньо чітко означеним і таким, що охоплює широкий спектр проблем регіонального розвитку, які слід вирішувати.
  • 3. Застосування не чітко визначеного терміну «депресивна територія» гальмує застосування державного стимулювання вирішення проблем депресивності. Крім того міжнародний досвід показує, що вирішення проблем регіонального розвитку, у тому числі депресивних територій потребує застосування інструментів стимулювання точок зростання, використовуючи території проривного розвитку, як локомотив для інших територій.
  • 4. ЗСРР не використовує базові складові для розробки та реалізації стратегій, як Генеральна схема планування території України, схеми планування територій областей, тощо.

Закон України №1621-IV від 18.03.2004 р. «Про державні цільові програми»

Цей закон, що був ухваленим ще до прийняття закону «Про стимулювання розвитку регіонів», визначає загальні вимоги щодо підготовки державних цільових програм, які в першу чергу носять галузевий чи секторальний характер. У статті 3 «Класифікація державних цільових програм» є лише загальна норма, що « Державні цільові програми можуть бути спрямовані на
розв’язання інших проблем, у тому числі регіонального розвитку, що
мають державне значення.
»

Але процес підготовки, взаємоузгодження програми з державними та регіональними стратегічними документами має свої особливості, відмінні від підготовки галузевих програм, що не знаходить свого відображення в цьому законі.

Так само у законі не відображено координуючі функції у розроблені програм регіонального розвитку центрального органу виконавчої влади у сфері регіональної політики.

Закон №1602-III від 23.03.2000 р. «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного та соціального розвитку України».

Цей закон, ухвалений понад 10 років тому є чи не єдиним законом, до якого за весь цей період не було внесено жодної зміни.

Відтак він не враховує нові планувальні документи, які з’явились в Україні за останній період, зокрема у сфері регіонального розвитку. У цьому законі не знайшли відображення ув’язка регіональних прогнозних та програмних документів із регіональними стратегіями розвитку, схемами планування території регіонів.

•2. Міжнародна практика

Проблемам регіональної політики чи політики регіонального розвитку було звернуто велику увагу урядів фактично лише в другій половині 20-го сторіччя, коли стрімкі технологічні зміни дали неочікувані результати: промислово розвинені регіони, традиційні для індустріального суспільства стали занепадати і до проблеми даси пропорцій між промисловими та сільськогосподарськими регіонами додались проблеми «старопромислових» районів.

Відтак почав відбуватись перехід від «галузевого» розвитку до «регіонального», в національних державах стали формуватись власні законодавчі системи, що вибудовували свої моделі регіонального розвитку, але які мають між собою багато спільного:

  • наявності інвестиційних програм, що ведуть до економічного зростання кожного регіону держави;
  • запровадження чіткої системи прогнозних та планувальних документів регіонального розвитку;
  • створення системи координації інвестицій та програм, що реалізуються в регіональному вимірі;
  • залучення до процесу планування та реалізації програм регіонального розвитку широкого кола місцевих суб’єктів;
  • створення чітких та прозорих правил фінансування регіонального розвитку;
  • встановлення індикаторів моніторингу регіонального розвитку , способів оцінки регіонального розвитку та адекватного державного реагування.

Більшість країн старих членів Європейського Союзу мають сформовану протягом багатьох десятиріч власну модель регіональної політики та систему її законодавчого забезпечення, натомість нові держави-члени формували свою систему законодавства з регіонального розвитку протягом кількох років, перед вступом до Європейського Союзу і отримали дуже вражаючі результати.

Про підходи до правового регулювання формування та реалізації політики регіонального розвитку у державах-нових членах ЄС можна зрозуміти із національних законів цих держав, що є в українському перекладі:

  • Польща , Закон «Про принципи підтримки регіонального розвитку»
  • Румунія, Закон «Про регіональний розвиток в Румунії»
  • Словенія, Закон «Про збалансований регіональний розвиток»
  • Угорщина, «Про регіональний розвиток та планування землекористування»

Важливою, з точки зору розуміння європейських підходів до фінансування регіонального розвитку є ПОСТАНОВА (ЄС) № 1080/2006 від 5 липня 2006 р. „Про Європейський фонд регіонального розвитку та скасування Постанови (ЄС) № 1783/1999″

Фактично в кожному із цих законів визначаються

цілі регіональної політики держави, встановлюється ієрархічна система планувальних документів, визначаються території підтримки, регулюються повноваження органів, що відповідальні за розробку та реалізацію планувальних документів розвитку, визначаються інституції відповідальні за здійснення проектів та програм регіонального розвитку, встановлюються джерела та порядок фінансування проектів розвитку, визначаються загальні вимоги щодо створення системи моніторингу регіонального розвитку. Обов’язковим елементом цих законів є також забезпечення участі в процесі розробки планувальних документів усіх зацікавлених суб’єктів - від виконавчої влади до органів місцевого самоврядування, громадських організацій та підприємців.

  • 3. Проект Закону України «Про основи державної регіональної політики», підготовлений Міністерством регіонального розвитку та будівництва України від 17 липня 2010 року. (http://www.minregionbud.gov.ua/index.php?id=2500)
  • 3.1. Грунтуючись на попередньо викладеному аналізі законодавства у сфері регіонального розвитку, що склалось в Україні та кращій європейській практиці, можна зробити висновок, що в Україні відсутнє цілісне системне законодавство у цій сфері, тому розробка базового закону є виправданою та необхідною.
  • 3.2. При підготовці будь-якого нового проекту нормативно-правового акта важливим є вивчення всієї системи законодавства, що діє у цій сфері та визначення чіткого предмета правового регулювання, аби не вступати у конфлікт з іншим чинним законодавством або відразу готувати необхідні зміни до чинних нормативно-правових актів. Наразі проект закону, що аналізується не містить таких змін до чинних законів, натомість містить доручення Уряду розробити необхідні зміни. Практика прийняття закону «Про стимулювання розвитку регіонів» показала, що такі зміни не були внесені до цілої низки законів протягом уже 5 років дії закону.
  • 3.3. Сильні сторони законопроекту
  • 1) Законопроект у редакції від 17 липня 2010 року в значній мірі відповідає Концепції державної регіональної політики(http://www.minregionbud.gov.ua/index.php?id=895), розробленої МРБ в 2008 році, розглянутої Кабінетом Міністрів України і протокольно схваленої 2 липня 2008 року (п.1 протоколу №32). Практика показала, що ухвалення концепції урядовим актом не є гарантією для її реалізації. Тому переведення концептуального документу на рівень закону є виправданим, а в даному випадку необхідним, оскільки у розумінні проекту державна регіональна політика є значно ширшим поняттям від «економічного розвитку регіонів».
  • 2) Законопроект в основному побудовано на окремих розділах та статтях раніше підготовлених редакціях законопроекту «Про засади державної регіональної політики» редакції від 03.12.2009, 07.10.2008, 06.05.2008, які уже неодноразово обговорювались і є досить детально юридично відпрацьованими.
  • 3.4. Структура та зміст законопроекту
  • 1) Законопроект складається із 4-х розділів та 21 статті. Загалом структура законопроекту відповідає його назві, проте є серйозні зауваження щодо наповнення предмету правового регулювання нормативним змістом. Так практично всі статті закону є не нормативного характеру, що в принципі притаманно законам із подібною назвою «основи», але виходячи із потреб правового регулювання проблем пов’язаних із формуванням та реалізацією державної регіональної політики такий підхід не є виправданим, оскільки ухвалення закону у пропонованій редакції не дасть змоги вирішити жодної із проблем, означеної вище.
  • 2) Сумнівним виглядає визначення у статті 4 «об’єкту державної регіональної політики» , як «діяльність з розвитку держави на усій її території та у її регіонах». Таке визначення входить у суперечність із визначенням поняття «державна регіональна політика» у статті 1 та з метою державної регіональної політики у статті 3.

Варто також зауважити, що згідно із тлумачним словником української мови «ОБЄКТ, -а, ч. 1. філос. Пізнавана дійсність, що існує поза свідомістю людини і незалежно від неї. 2. чого і без додатка. Явище, предмет, особа, що на них спрямовано певну діяльність, увагу і т.»

За ст. 177 Цивільного Кодексу України об’єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

  • 3) Як уже зазначалось у попередніх параграфах, важливим для збалансованого та зрозумілого для всіх суб’єктів регіонального розвитку є логічна система планувальних документів. На жаль ні чинне українське законодавство, ні проект закону «Про основи державної регіональної політики» не визначають такого переліку та не встановлюють ні ієрархії подібних документів, ні способу їх підготовки та узгодження.
  • 4) Не зважаючи на те, що проект закону містить статтю 7 «Погодження загальнодержавних та регіональних інтересів», правовий зміст статті є надто загальним, придатним «на всі випадки життя» проте не містить конкретних приписів, які питання підлягають узгодженню при розробці головних документів у сфері державної регіональної політики та регіонального розвитку.
  • 5) Законопроект не містить норм, які б стимулювали органи місцевого самоврядування, громадські організації та приватний бізнес до активного включення у процес регіонального розвитку. Передбачена статтею 11 «Державна координаційна рада з питань регіонального розвитку» не здатна вирішити це завдання.

Тим паче, що щодо закріплення такої інституції в законі є декілька юридичних проблем.

По-перше: Стаття 13 проекту визначає «Державну координаційну раду з питань регіонального розвитку», як допоміжний орган при Президентові України. На разі повноваження Президента України визначаються виключно Конституцією України(п.31 частини 1 статті 106 Конституції). Тому Президенту не можна законом надати чи скасувати повноваження визначені Конституцією, а так само обмежити право Президента на створення допоміжних органів, передбачених п.28) ч.1 статті 106 Конституції.

По-друге: не зрозуміло, яким чином формуватиметься персональний склад ради, аби забезпечити узгодження інтересів між органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, врахувати регіональні інтереси.

По-третє, який статус рішень Ради і як бути, коли Президент, який є головою Ради у меншості і рішення, ухвалене радою не задовольняє Президента. Хто і як має виконувати рішення Ради, тощо.

По-четверте, починаючи від дня набуття чинності змін до Конституції України, введених законом 2222 від 08.12.2004 року, Президент України має досить обмежені конституційні повноваження щодо впливу на формування та реалізацію політики Урядом України, який формується Верховною Радою України і перед нею складає свої повноваження.

  • 6) Важливим елементом правового навантаження проекту є досить чітке визначення повноважень центрального органу виконавчої влади у сфері регіональної політики, що має покласти край компетенційним суперечкам між міністерствами економіки та міністерством регіонального розвитку та будівництва.
  • 7) Якщо порівняти структуру та зміст двох проектів у сфері державної регіональної політики в редакціях від 03.12.2009 року та 19.07.2010 року можна побачити, що нова редакція по суті є скороченою версією попередньої редакції. У ній просто відсутні головні новації попереднього законопроекту «Про засади державної регіональної політики», що добре видно із таблиці.

Порівняння структури законопроектів «Про основи державної регіональної політики» від 19.07.2010 та «Про засади державної регіональної політики» від 03.12.2010

В таблиці розміщення статей проекту «Про засади державної регіональної політики» від 03.12.2010 здійснено у максимальній відповідності до змісту статей проекту «Про основи державної регіональної політики» від 19.07.2010

«Про основи державної регіональної політики»19.07.2010 «Про засади державної регіональної політики»від 03.12.2010
Розділ I. Загальні положення Розділ І. Загальні положення
Стаття 1. Визначення основних термінів Стаття 1. Визначення основних термінів
Стаття 2. Мета державної регіональної політики Стаття 2. Мета державної регіональної політики
Стаття 3. Принципи здійснення державної регіональної політики Стаття 3. Принципи здійснення державної регіональної політики
Стаття 4. Об’єкти та суб’єкти державної регіональної політики Стаття 4. Об’єкти та суб’єкти державної регіональної політики
Стаття 5. Законодавство про державну регіональну політику Стаття 5. Законодавство про державну регіональну політику
Стаття 6. Пріоритети державної регіональної політикиСтаття 7. Погодження загальнодержавних та регіональних інтересів  
  РОЗДІЛ ІІ. Формування державної регіональної політики
  Стаття 6. Система документів державної регіональної політикиСтаття 7. Державна стратегія регіонального розвиткуСтаття 8. Узгодження загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів при розробленні Державної стратегії регіонального розвитку

Стаття 9. Стратегія розвитку регіону

Стаття 10. План реалізації Державної стратегії регіонального розвитку

Стаття 11. План реалізації Стратегії розвитку регіону

 Розділ II. Засоби забезпечення державноїрегіональної політики  
Стаття 8. Засоби та інструменти реалізації державної регіональної політики  
Стаття 9. Економічне та фінансове забезпечення державної регіональної політики Розділ IV. Фінансове забезпечення державної регіональної політики Стаття 19. Механізми фінансування державної регіональної політики

Стаття 20. Джерела фінансування державної регіональної політики

Стаття 21.Державний фонд регіонального розвитку

Стаття 22. Фінансування з Державного фонду регіонального розвитку

Стаття 23. Управління Державним фондом регіонального розвитку

Стаття 24. Загальний порядок подання та розгляду програм (проектів) регіонального розвитку

Стаття 10. Забезпечення конкурентоспроможності регіонів  
Стаття 11. Інституційне забезпечення державної регіональної політики РОЗДІЛ ІІІ. Інституційне забезпечення державної регіональної політики
Стаття 12. Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері регіональної політики Стаття 12. Інституції, що забезпечують розроблення та реалізацію державної регіональної політики
Стаття 13. Державна координаційна рада з питань регіонального розвитку Стаття 16. Національна координаційна рада регіонального розвиткуСтаття 17. Координаційна рада розвитку регіонуСтаття 18. Агенція регіонального розвитку
Стаття 14. Повноваження в сфері регіональної політики центральних органів виконавчої владиСтаття 15. Повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері державної регіональної політикиСтаття 16. Повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міських рад у сфері державної регіональної політики

Стаття 17. Гуманітарне забезпечення реалізації державної регіональної політики

Стаття 18. Кадрове забезпечення здійснення державної регіональної
 політики

Стаття 13. Повноваження в сфері регіональної політики центральних органів виконавчої владиСтаття 14. Повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міських рад у сфері державної регіональної політикиСтаття 15. Повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері державної регіональної політики

 

 

Стаття 19. Використання механізмів міжнародного співробітництва в інтересах реалізації державної регіональної політики Розділ VI. Міжнародне співробітництво у сфері регіональної політики Стаття 26. Міжнародне співробітництво у сфері регіональної політики
Розділ III. Моніторинг регіонального розвитку  Розділ V. Моніторинг реалізації державної регіональної політики
Стаття 20. Система моніторингу регіонального розвиткуСтаття 21. Індикатори оцінки регіонального розвитку Стаття 25. Система моніторингу реалізації державної регіональної політики 
РОЗДІЛ IV. Прикінцеві положення РОЗДІЛ VІI. Прикінцеві та перехідні положення 

•4. Висновок

Заслуговує на увагу продовження Міністерством регіонального розвитку та будівництва України роботи над розробкою системного закону, що визначатиме порядок формування, реалізації, фінансування та моніторингу державної регіональної політики і дозволить створити основу для запровадження в Україні регіональної політики, що забезпечить єдність держави та процвітання регіонів.

Важливим на цьому шляху має стати використання міжнародного досвіду та досвіду міністерства, яке протягом останніх років значно просунулось у створенні доробку проектів нормативно-правових актів у сфері регіональної політики.

На жаль проект Закону України «Про основи державної регіональної політики» є надто загальним, аби стати основою системного законодавства для вирішення амбітних цілей, які визначені в преамбулі законопроекту та у меті державної регіональної політики.

Відсутність у проекті інноваційних підходів до формування та реалізації державної регіональної політики з одного боку відкриває можливості до його ухвалення, оскільки у такому вигляді законопроект не містить жодних ризиків чи загроз для будь-кого з народних депутатів України чи політичних сил, проте він не створить якісно нової системи для регіонального розвитку, не відповідає кращій європейській практиці і навряд чи зможе стати підставою надання Україні допомоги від Європейського Союзу для регіонального розвитку.

Примітка:

На наш погляд, враховуючи складність проходження в Україні законопроектів що містять конкретні інноваційні правові норми при наявності цілої низки чинних законів з подібним предметом правового регулювання, виглядає перспективним комплексний перегляд та взаємоузгодження таких законів, як :

№ 2856-ІV від 08.09.2005 р. «Про стимулювання розвитку регіонів»;

№1621-IV від 18.03.2004 р. «Про державні цільові програми» ;

№1602-III від 23.03.2000 р. «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного та соціального розвитку України».

При цьому варто врахувати досвід їх застосування(чи навпаки не застосування), досвід держав-сусідів, що успішно ухвалили своє законодавство у сфері регіонального розвитку, а також напрацювань законопроекту «Про засади державної регіональної політики» в редакції Мінрегіонбуду від 03.12.2009 року чи в редакції законопроекту № 6462 від 01.06.2010 р. від Народних депутатів України . А. Матвієнка, М. Мартиненка, М. Трайдука, В. Баранова.

А. Ткачук 27.07.10.

Comments are closed.

Новини

2015-04-09
Обговорення проекту Закону України щодо розпорядження земельними ділянками.

2015-03-25
“Про землю”

2015-03-17
Законопроекти для повного проведення реформи у сфері децентралізації.

2015-03-16
З Хмельницького розпочався процес обговорення впровадження в життя Закону «Про добровільне об‘єднання територіальних громад».

2015-03-11
Методичне забезпечення формування спроможних територіальних громад.

Опитування

Ваше відношення до купівлі-продажу земель с/г призначення

  • Торгівля землею не припустима. (54.0%, 76 по голосам)
  • Купвля-продаж виключно громадянам України не більше 50 га. на особу. (28.0%, 40 по голосам)
  • Купвля-продаж фізичним та юридичним особам без обмежень. (10.0%, 14 по голосам)
  • Купвля-продаж виключно громадянам України без обмежень. (8.0%, 11 по голосам)

Загалом проголосувало: 141

Загрузка ... Загрузка ...
© 2009 Інститут громадянського суспільства
Україна, м. Київ, 01103 бул. Дружби народів, 22, кім.21
Тел: (+38044) 529-73-94