Кожен рік на початку липня ловлю себе на тому, що ось пройшов ще один рік, а я так і не засів за систематизацію свого архіву початку 90-тих, а саме  головної його частини - матеріалів пов’язаних з підготовкою та ухвалення Декларації про державний суверенітет України. Багато чого з цього обширного архіву уже втрачено, частина матеріалів була передана мною до Лондонського університету, де ще в середині 90-тих активно вивчали події періоду підготовки до проголошення Незалежності нової Української держави.

Багато подій тих часів ще потребують детального аналізу, але деякі з них відомі лише окремим людям, оскільки ніколи і ніде не були задокументовані.

Сьогодні, коли як ніколи раніше, в Україні з’явились нові «реаніматори СРСР» мені згадались події червня-липня 1990 року, які заклали основу для перетворення наддержави, могутнього Союзу, у просто «союз» - об’єднання, спілку, який тихо вмер через рік після цих подій.

Отже десь 14-15 травня 1990 року усі народні депутати Української РСР, які зібрались на свою першу сесію отримали пакет підготовлених проектів документів, один з яких називався Декларація про державний суверенітет Української РСР, розроблений ЦК Компартії України.

Тепер це може і виглядає дивно, оскільки комуністи й досі вважають проголошення Незалежності України великою помилкою, яка має бути виправленою, але в 1990 році Компартія бачила тенденції, які стрімко розвивались в республіках СРСР - тенденції до набуття та розширення власного суверенітету. Особливо показовою тут була ситуація в Прибалтиці, де розмови про республіканський «госпрозрахунок» перетворились на прагнення відновлення державної незалежності . Національно - демократичні рухи в цих республіках досить швидко поширювали «синдром незалежності» і в місцевих компартіях.

Кандидати в народні депутати Української РСР під час виборчої кампанії в більшій чи меншій мірі говорили також про необхідність розширення суверенітету України, хоча про незалежність поки що не йшлося. Комуністи розуміли - це,  поки що. Саме тому було запропоновано такий проект «декларації про суверенітет» де суверенітетом практично і не пахло. Що через слово в цьому проекті  йшлося про Радянський Союз, а не про Україну.

Але жодної партійної дисципліни не вистачило для того, аби відразу проголосувати запропонований законопроект, проігнорувавши плани не комуністичної меншості витягнути із проекту максимум самостійності для України.

 Не партійні, національно-орієнтовані депутати фактично нав’язали затяжний процес обговорення цього важливого питання. А втягування у процес означає багато. Поступово навіть ті, хто ні сном ні духом не думав про жоден суверенітет, але хотів якихось змін або не хотів виглядати повним невігласом на фоні молодих «демократів», включалися в обговорення, а відтак творення нового тексту уже справжньої, а не бутафорської Декларації.

Важливо сказати, що базовий текст проекту, який було покладено в основу обговорення на комісії з питань державного суверенітету, появився в номері Василя Червонія у готелі «Україна»,( нинішній «Прем’єр-палас»). Саме там, значна частина членів комісії: А. Ткачук, О. Піскун, В. Червоній, М. Косів, М. Горинь, Л. Горохівський, щовечора обговорювала різні варіанти тексту, у тому числі і текст проекту С. Головатого,  і поступово наближалась до того тексту, який було внесено цими депутатами на комісію і покладено в основу обговорення.

Коли вже практично готовий, багато разів обговорений та проголосований в різних варіантах текст, підготовлений комісією з питань державного суверенітету, було вирішено готувати до остаточного голосування, в процес було введено комісію з питань законодавства та законності.

Кілька вечорів, дві комісії у повних складах до ночі відпрацьовували остаточний текст.

В тексті, який мав бути поставленим на голосування 16 липня, не було і згадки про Радянський Союз, а юридичний зміст Декларації про державний суверенітет свідчив, що це однозначне проголошення державної незалежності України.

Варто згадати, що в ті часи привид «Союзного Договору» ще остаточно не зник з горизонту, тому дуже багато пропозицій до проекту Декларації містили положення про необхідність включення до тексту норми, про Союзний Договір. В останній вечір, під час відпрацювання остаточного тексту, комітет так і не міг знайти згоди щодо форми включення питання Союзного Договору і уже десь після 22-ї вечора я запропонував  в проекті , обридлий усім «Союзний Договір», як власну назву договору замінити поняттям «союзний договір», з малих букв.

На мій погляд така конструкція мала б задовольнити усіх, комуністи могли б вважати, що таким чином вони відстояли майбутній новий Союзний Договір, а націонал - демократи могли б стверджувати, що під «союзним договором» з малої букви розуміється будь-який договір з будь-якими суб’єктами.

 Проте професор Василенко, який також був на нашому засіданні, переконав і мене також, що навіть такої формули писати не потрібно, краще зробити ще більш нейтральну формулу про міжнародні договори, і моя пропозиція в текст проекту не попала.

Але в залі, проблема «Союзного/союзного» договору не зникла. Жодна пропозиція не набирала потрібного результату і тоді голова комісії з питань законодавства і законності озвучив вечірню пропозицію щодо союзного договору з малої букви, яка й була прийнята Верховною Радою.

Так комуністичний проект Декларації про державний суверенітет Української РСР перетворився в реальний документ, який став наріжним каменем української Незалежності - Декларацію про державний суверенітет України, де замість «великого і могучого СССР» лишилось одне слово про «союз» з маленької букви.

Відтак і Радянський Союз зник з мапи світу, зате значно розширився Європейський Союз і Україна при зміні Президентів, Урядів та коаліцій досі не втратила надію на входження до цього Союзу. Я переконаний, що так і станеться, і це не буде суперечити нашому історичному документу - Декларацій про державний суверенітет України.

А. Ткачук
05.06.2010